adamnet: Gabin (life)
* * *
У перші дні січня 1919 року губернський комісар Харківщини Сергій Тимошенко приїхав до Києва і зажадав зустрічі з чільниками української Директорії. Він щойно пережив обстріли, бачив ешелони з пораненими та чув звіти наших командирів, із яких було очевидно, що Червона армія розпочала наступ на українські терени. Це війна, і треба було терміново гуртувати сили для оборони рідного краю. Та зустріч із головою Директорії Володимиром Винниченком Тимошенка приголомшила. Відмахнувшись від почутого, той заявив, що ніякої війни насправді немає, а з українським військам притистоять окремі більшовицькі банди. 3 січня 1919-го червоні взяли Харків. То був початок кінця незалежної Української держави.
У серпні 1918 року відбулися переговори між представником уряду червоної Росії Дмитром Мануїльським та лідерами українських есерів і соціал-демократів. «Вони згоджувались піддержувати нас не активно, а усиленням своєї розвідочної діяльності на фронтах, щоб тим притягти увагу німецько-гетьманських військ. Вони зобов’язувались визнати той лад, який буде встановлено новою українською владою й абсолютно не втручатись у внутрішні справи Української Самостійної Народної Республіки. Зі свого боку ми обіцяли легалізацію комуністичної партії на Україні. Д. Мануїльський, з яким я переважно вів ці переговори, пропонував мені грошей на піддержку справи…» – писав пізніше Володимир Винниченко. Можна тільки дивуватися цинізму та нелюдській жазі влади соціалістів. На угоду з червоною Москвою проти українського керівництва вони пішли після Крут, боїв за Київ і київської бійні, вчиненої горлорізами червоного командарма Міхаіла Муравйова.
Червона Росія конала від голоду та розрухи. Генеральний консул Української держави в Москві повідомляв: «Тисячні товпи людей облягали консульство, звертаючись з проханням про реєстрацію до українського громадянства, переїзд на Україну». У Москві не сумнівалися в антибільшовицьких настроях гетьмана Скоропадського, колишнього царського генерала. Було зрозуміло, що в разі виходу з України німців він обов’язково надаватиме допомогу білому руху у війні проти червоної Москви. При цьому сподіватися на більшовицьке повстання в Україні було марно: «Нема чого і розраховувати, без перекидання значних сил Червоної армії не те що на успіх революційного руху в Україні, а навіть на його виникнення», – звітував член Революційної Ради Українського фронту Епштейн. Потрібні були ті, кого Лєнін називав «корисними ідіотами», політична сила всередині України, яка взялася б влаштувати антигетьманський опір і таким чином занурила б країну в хаос безпосередньо перед приходом більшовиків. Червона Москва мала собою пишатися – «корисні ідіоти» прибігли до неї самі.
9 листопада в Німеччині внаслідок революції зрікся престолу кайзер Вільгельм ІІ. Її війська мусили покинути Україну. 13 листопада в Києві таємно було обрано Директорію, яка мала очолити заколот проти гетьмана Скоропадського. А перед тим, 11 листопада, Раднарком червоної Росії постановив у десятиденний термін розпочати наступ «на підтримку робочих та селян України, що повстали проти гетьмана».
Підтримувати «робітників та селян» червона Москва заходилася раніше, ніж вони збунтувалися. І в тому немає нічого дивного. У справі дестабілізації обстановки більшовики не покладалися на самих лише українських соціалістів. Невдовзі після втечі з України червоні створили в Таганрозі Повстанський народний секретаріат, якому було поставлено завдання максимально розширити на території нашої країни кількість комуністичних організацій. На діяльність цього органу ЦК РКП(б) одразу ж виділив 34 млн крб. Для координації роботи більшовицького підпілля в Україну було послано досвідчених агітаторів. Гроші й фахові агітатори робили свою справу. Уже в червні загальний страйк залізничників охопив 200 тис. осіб. 6 червня було підірвано пороховий склад на Звіринці, у передмісті Києва. 31 липня злетів у повітря склад набоїв в Одесі. У липні – серпні відбулося 11 страйків робітників-металістів. У вересні спалахнув всезагальний бунт залізничників. Кількість підпільних більшовицьких організацій в Україні восени 1918-го сягала 200.
Крім того, червоні постійно тримали напоготові частини українських повстанських дивізій – загони більшовиків, що втекли з української армії в березні 1918 року. Командували ними майбутні «революційні герої» Василь Боженко, Микола Щорс, Тимофій Черняк тощо. Розташувавшись на кордоні в 10-кілометровій нейтральній зоні проти Чернігівщини, Сумщини та Харківщини, ці угруповання здійснювали нальоти на українські терени та чинили терор по селах. «Дивізія знаходиться в самому розшарпаному, неорганізованому та безпорадному стані. Настрої у всіх бандитські, порядок і організація відсутні», – звітував комдив Локотош під час реорганізації цих загонів у впоряджену бойову частину. Після наказу Раднаркому повстанські дивізії стали терміново поповнювати людьми, зброєю та фаховими командирами. Більшовикам було дуже зручно використовувати ці військові частини. Якби задуми червоної Росії закінчилися катастрофою, завжди можна було виправдатися, що мав місце не наступ Червоної армії, а повстання українських більшовиків на українських землях і Москва тут, мовляв, ні до чого.
Сил Червоної армії бракувало задля наступу на українські терени. Проте об’єднання старань більшовицьких ревкомів з осередками українських соціалістичних партій дали дивовижні результати: в Україні мов гриби після дощу поставали численні повстанські загони: Махна, Зеленого, Коцура, Божка, Григор’єва, Ангела, Чередняка та багатьох інших. Більшовики були навіть у загонах отаманів-самостійників: у Зеленого й Ангела вони очолювали ревкоми. Антонов-Овсієнко з гордістю писав: «Наші ревкоми відсилали під знамена Директорії повстанців для отримання зброї і для спільних дій аж до повалення гетьмана… петлюрівські загони у чималій долі мають елементи схильні до підтримки радянської влади».
Діяльність повстанців невдовзі зробила становище українських військ просто скаженим. «Окрім російських більшовиків, куди не повернись – у мене скрізь фронт… Таким є Махно… як тільки вдається кінчити з ним – у Прилуках піднімає голову Ковтун… Багато допомоги у цій справі надав Шинкар і Ко…» – звітував Києву командувач Лівобережною групою армії УНР отаман Петро Болбочан.
Чисельність повстанських загонів на осінь 1918 року сягнула 300 тис. осіб. Крім соціалістично-більшовицької про­паганди червоні вдало грали і на приземленіших мотивах. Старшина штабу Запорізького корпусу армії УНР Іван Барило пригадував: «Шинкарівці блукали по місту і грабували… Возилося добро з магазинів на санях, на возах… Спротиву майже не клали, зброю склали, але були такі навіть наївняки, що вимагали по 40 карбованців «добових» за роботу як їм було обіцяно, коли вони «повалять гетьманський панський буржуазний уряд і проженуть німців».
Видається дивним, але проти наступу на Україну категорично висловлювалося командування Червоної армії. Військові вважали безглуздям починати війну з нею у той час, коли РСЧА ледве стримувала тиск білих козаків генерала Краснова під Воронежем. Певно, саме тому операцію проти Української держави очолив Володимир Антонов-Овсієнко – не фаховий військовий (підпоручик-дезертир), а досвідчений політик і революціонер. Дії армії мали стати допоміжними до діяльності більшовицьких ревкомів та повстанських загонів в Україні. Скоординувати роботу політичних організацій, повстанців і військових частин могла саме така фігура. «Зараз можна голими та нахабними руками взяти те, що потім доведеться брати лобом», – поспішав Антонов-Овсієнко.
Більшовики наступали. Українські командири благали Директорію сконцентрувати зусилля проти червоної навали, однак вона лишалася глухою і німою. Володимир Винниченко всерйоз вважав, що все це і є «усилення розвідочної діяльності на фронтах, щоб тим притягти увагу німецько-гетьманських військ», обіцяне йому більшовиками. Директорія сумлінно дотримувала свого слова – в умовах більшовицького наступу на Україну легалізувала Комуністичну партію.
після падіння Харкова Директорія таки надіслала до Москви телеграму із запитанням, що, мовляв, діється? На це нарком іноземних справ Гєорґій Чічерін не змигнувши оком заявив, що ніяких військ радянської Росії на теренах України немає, а воєнні дії відбуваються між арміями Директорії та українського радянського уряду. Причиною «повстання української бідноти» було названо недемократичну політику Директорії, як-от репресії командирів проти більшовицьких ревкомів, які (лише!) захоплюють владу за спиною діючих частин українського війська. Червоний нарком зухвало брехав, лише 18 грудня було ухвалено «Положення про Радянську армію України», у якому чітко зазначено: «Радянська Українська армія входить складовою частиною в загальноросійську… в оперативному відношенні вона цілком підпорядкована головнокомандуючому всіма збройними силами Російської республіки». Задуривши голову міністрам Директорії, Чічерін заявив, що радянський уряд чекатиме доказів зміни політики Директорії – повернення до демократії та припинення боротьби проти трудящих мас. Проте Москва милостиво згодилася прийняти в себе представників України для переговорів.
І Директорія пристала на вимоги Москви. Червона армія йшла вперед, у тилу українського війська більшовицькі ревкоми не криючись чинили диверсії і розкладали новобранців, а Київ забороняв їх розганяти, аби «надати докази» Москві. «Ваша допомога один міф… Авангарди цієї допомоги уже прийшли, але я не маю часу їх роззброїти, бо то є зброд а не військо», – писав Директорії збурений отаман Петро Болбочан.
Війну червоній Росії Директорія оголосила тільки 16 січня. Уже були втрачені Харків та Чернігів. Замордований Запорізький корпус армії УНР ледве стримував натиск більшовиків під Полтавою, Сіра дивізія задкувала до Києва, а Чорноморська дивізія героїчно гинула під Конотопом. Проте жодних рішучих заходів для оборони країни від ворога не було вжито. Директорія і далі гралася в демократію – заходилася проводити вибори до «Трудового конгресу» і тому не бажала йти на непопулярні кроки. Україна була приречена.
5 лютого більшовики зайняли Київ. Але переговори з Москвою тривали.
Нарешті 7 лютого Директорії було передано телеграму: «Український робітничий та селянський уряд прийняв братське посередництво Російського радянського уряду з приводу угоди з Директорією, за умови визнання наступних трьох принципів: перше – визнання з боку Директорії Радянської влади; друге – суворий нейтралітет України з активним захистом проти військ Антанти, Денікіна, Краснова і поляків; третє – спільна боротьба з контрреволюцією…» Фактично їй пропонували скласти зброю. Відвертим знущанням цю телеграму визнало навіть командування Червоного Українського фронту. Директорія на телеграму не відповіла і більше переговорів із Москвою не влаштовувала.
А вже за кілька місяців по черзі спалахнули повстання отаманів Зеленого, Ангела та Григор’єва. Червоний обман виліз на світ Божий у всій своїй потворній формі. Селяни, незадоволені за часів Скоропадського поверненням панів і реквізиціями хліба німцями, отримали режим продовольчої диктатури і продрозкладки. За гетьмана робітників-страйкарів штрафували і садили, за більшовиків – розстрілювали. Інтелігенція, обурена недостатньою українізацію, одержала катівні «чрєзвичайок». Соціалістичні партії здобули владу згідно з приказкою «у вагоні – Директорія, під вагоном – територія». Трагічною була доля військових – українських хлопців, які, голодні й виснажені, мусили помирати в незлічених багнетних атаках через нечувані досягнення політиків-соціалістів.
Україна шалено протистояла більшовизму. Близько 200 повстанських загонів чинили опір навіть після закінчення Визвольних змагань. Але момент було втрачено – перемога червоних стала справою часу.
Друге пришестя більшовиків в Україну унікальне тим, що, по суті, вся операція була одним величезним «кидком». Примітивно пошивши в дурні діячів Директорії, вони захопили у владу багатющу територію з 26-мільйонним населенням. Поза сумнівом, саме завоювання нашої держави має очолити рейтинг найвдаліших афер ХХ сторіччя. Кажуть, той, хто сідає грати в карти з шулером, зазнає поразки тієї миті, коли бере їх до рук. Керівники Директорії програли війну ще у вересні 1918 року, коли заходилися укладати угоди з російськими більшовиками.

©http://mihail-shahin.livejournal.com/604475.html



free hits
adamnet: (ДонКорлеоне)
* * *

Клаус Шенк фон Штауффенберґ - Том Круз

до останного моменту події у xλйлостані розвивались по сценарію німеччини кінця 30-х\початку 40-х років минулого сторіччя. якщо це справді так, то сподіваюся там є місце і для своєї операції "валькірія" і таких людей як полковник фон Штауффенберґ.
дуже вже хотілось би також, щоби така людина не сплохувала, як свого часу герр Клаус.
а до 20-го липня лицаєцця усього півтори доби...



Meter odometer
adamnet: Gabin (gabin)
* * *
на хвилі радості щодо повернення у лоно матушки-расєї трохи історії

Originally posted by [livejournal.com profile] marko19511 at Крым: До и после того, как он был "подарен" Украине

Часть I.

"Подарок" Крыма Украине Никитой Хрущевым можно назвать подарком только в горячечных умах некоторых "патриотов". В самой фразе "Хрущев подарил Украине Крым" пытливый исследователь найдёт сразу две ошибки. Во-первых, такой "подарок" напоминает известную украинскую поговорку "на тобі, небоже, що мені не гоже". Во-вторых, в 1954 году Никита Хрущев не имел такой власти, чтобы осуществлять "подарки" на таком уровне, хотя, судя по воспоминаниям, идея передачи Крыма Украинской ССР была несомненно его. И в-третьих, разрушенная экономика Крыма была восстановлена в основном усилиями народа Украины и в составе Украины.

Немного о том, что "дарили" )

*


Meter
adamnet: (адам_жж)
Originally posted by [livejournal.com profile] igni_ss at Как сын свинопаса Империю посрамил
Никогда особенно не интересовался ни творчеством Тараса Шевченко, ни его биографией. Но внезапно наткнулся на новую публикацию “Спутника и погрома”, краткое содержание которой - “ахаха, сын свинопаса, ахаха, получил свободу от барина, ахаха, и все хохлы такие”. Публикация, надо заметить, характерна не столько своей малограмотностью (переврали множество фактов), сколько интерпретацией и своеобразием моральных ценностей, которые проповедует автор (“Почему не пополз царю служить, наплевав на свой народ? Озолотился бы! Дурак!”). Пройдемся по пунктам:



Read more... )



completely free counter
adamnet: Gabin (gabin)
* * *


5 березня 1953 року увійшло в історію тим, що саме тоді стало відомо про смерть сталіна
проте зараз враження таке, що за 61 рік зовсім нічого не змінилось



http://www.youtube.com/watch?v=gdO7gRF_bxo



myweb tracking code
adamnet: Gabin (gabin)
* * *

все, що нині відбуваєцця у країні вперто навертає на думку, що карлік-недонаполєон путєн вирішив змінити всі недоречності і промахи хрущова: і крим росії повернути і карибську кризу довести до третьої світової.
отжеж...


nbdb
adamnet: (dr.House)
* * *

побачив сьогодні оце: Serguei Parkhomenko - Зачем и кому нужна "История" Акунина
______________

виникло таке питання: яке відношення все перераховане у пості має до, власне, нинішньої Росії (Московії)?



free tracker
adamnet: (єнот)
* * *

ми хоч і намагаємось весь час навчити Європу бенекетувати, але вона і сама непогано це уміла робити, ось і підтвердження цьому - як голандці уміли пообідати своїм прем'єром



а ще до цього, у 1617 році, парижани майже те саме вчинили з маршалом Франції д'Анкром, фаворитом королеви, правда закусили тільки його засмаженим серцем

так що політика у Європах кувалась у непростих умовах, чи не тому інтеграція даєцця нашим нинішнім так тяжко?



secure stats
adamnet: (адам_жж)
* * *


хто чи що є рушієм і причиною історичного процесу вирішуйте з короткого курсу від Milo Manara



вся історія тут>>>



Count Visitors
adamnet: (anonymus_ua)
* * *


...хотів би запитать: а чи немає тут часом, фошизму?


Дивіться, хто прийшов!

adamnet: (пісятияхотів)
* * *
Отказаться от термина "татаро-монгольское иго" в новом учебнике истории предлагает Российское историческое общество. Это и ряд других изменений предполагает новый историко-культурный образовательный стандарт, который окажется в распоряжении президента России к 1 ноября.

...ну все правильно: як можна вважати нащадків - загарбниками? яке там до дідька загарбання чи колонізація, коли було усього лише "прісоєдінєніє разлічних народов к тєрріторіі Россіі"!
до того ж термін "татаро-монгольське іго" звучить некоректно, а тому спалення і плюндрування Києва полчищами Батия варто кваліфікувати як реформи та створення "системи завісімості русскіх зємєль от ординскіх ханов".

варто продовжувати роботу зі створення спільного підручника з історії і далі, звісно.
adamnet: Gabin (gabin)
* * *
бувають приклади, котрі доводять, що людина людині є вовком далеко не завжди
і людське суспільство - це сукупність людей, а не осіб людської статі
власне про це ТУТ>>>

Pass it on. Ну ви зрозуміли
adamnet: (Я-король)
* * *





Я считаю, что последние 20 лет не стоит освещать. Дело в том, что приходящие руководители переписывают ее под себя, наиболее яркий пример — краткий курс ВКП(б), где Сталин и революцию сделал, и страну построил. У нас всегда будет несколько точек зрения на историю, и учебник должен быть полемическим, чтобы ученик мог иметь несколько точек зрения.
Александр Фомин, президент Фонда П. А. Столыпина

Мне не ясна заслуга Хрущева. Хотел бы я понять, с какой стати он начал эту оттепель. Думаю, он боялся потерять власть и сыграл на опережение. Его прошлая деятельность вызывает много вопросов и сомнений. Руки нужно было отмывать прилично. Это вызывает вопросы, на которые я не нахожу ответа.
Валерий Баринов, народный артист России

Ще трохи неясних моментів тут>>>

__________________
Чим далі в ліс, тим менше я починаю розуміти тих, хто вперто товкмачить про "брацкіє узи" і спільну "історічєскую судьбу"
adamnet: (a'postil)
* * *

оперний артист, який має воістину видатні досягнення в оперному мистецтві, його кар'єра на оперній сцені стала просто легендарною, вона має ось уже півсторічну історію і протягом котрої він виконав 130(!) ролей - стільки не доводилося співати жодному тенору в історії.
Вітання і многая літа, Маестро!

placido-domingo

Plácido Domingo
1941

Музичний салон від Маестро )

adamnet: (gabin_2)


Жив був на початку XVI сторіччя у Швеції один впливовий архієпископ Упсале якого звали Густав Тролль (Gustavus Trolle). Улюбленим його заняттям було плетіння інтриг на користь сусідньої Данії. Це, ясна річ, не могло сподобатись шведським можновладцям і цей Густав Тролль був позбавлений сану у 1517 році.
Але Тролль був іще той троль і у запалі та у жазі помсти він намовив Христіана II, короля Норвегії і Данії, вторгнутися до Швеції. Христіан II послухав Тролля, пішов війною на сусідів, отримав перемогу над шведським королем Стуре і сам зайняв його місце. При цьому саме цей Тролль поклав шведську корону на голову Христіана ІІ.
Стокгольмці припинили опір в обмін на своє помилування і збереження їх майна та привілеїв, яке пообіцяв їм новий правитель, король об'єднаної держави Данії, Норвегії та Швеції Христіан II. Однак Густав Троль не припиняв свою капосну справу. Під час святкування коронації Христіана ІІ він подав королю клопотання, у котрому зажадав відшкодування йому збитків і назвав список осіб, котрі повинні були бути покарані як єретики. Так було протролено нового короля порушити свою обіцянку. Так стався найтрагічніший, мабуть, епізод в історії Швеції: нашвидкуруч був проведений високий церковний суд і на виконання постанови цього суду, за сфабрикованим звинуваченням у єресі у ніч з 8 на 9 листопада 1520 року було страчено близько сотні шляхетних дворян та іменитих містян Стокгольму.
Ця подія і була названа як «Стокгольмська кривава лазня» (шв. - Stockholms blodbad).
Але на цьому Христіан II не зупинився і продовжував переслідувати прихильників короля Стуре, що призвело до потужного повстання в провінції Даларна, що згодом поширилося і на інші райони. Повстання очолив Густав Ваза, який після повалення Христіана став королем, засновником династії Ваза (Васа), а Швеція звільнилася від датського панування. Сам же Густав Тролль змушений був тікати подалі зі Швеції - спочатку до Данії, а потім - услід за Християном II - до Норвегії, де нарешті він став єпископом у Рескільде. Згодом Тролль приймав участь у битві при Мальмо, де отримав смертельну рану.

Так до чого це я? А, такою є історія тролінгу...

Profile

adamnet: (Default)
Будьмо!

May 2016

S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22 232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 26 September 2017 19:51
Powered by Dreamwidth Studios