Учора в палаці "Україна" відбувся концерт відомого югославського композитора і виконавця Ґорана Бреґовіча (Горан Бреговић) і його весільно-похоронного оркестру (Wedding and Funeral Band). В Україну маестро вперше приїхав у 2005 році, виступивши з відкритим концертом у Києві на Михайлівській площі. Навесні 2006 року він також проїхав по східній і південній Україні, а восени виступив на святкуванні 750-річчя Львова. Найяскравіший його виступ до вчорашнього концерту був у минулому році у Львові, де він зі своїм оркестром став одним із хедлайнерів рок-фестивалю "Старе Місто" виступивши на одному майданчику з «Океаном Ельзи», The Dreadnoughts (Канада), The Urban Machine (Британія). Але про той феєричний концерт я вже писав раніше.

Київський же концерт став ще одним яскравим підтвердженням відомої істини - коли людина має талант, то їй, практично, все доступно, вона немає ніякий перешкод і для створення чогось дійсно значимого їй не потрібне якесь причандалля. Так, фактично, семеро музикантів і дві бек-вокалістки показали Києву такий клас, що жодне лазерно-піротехнічне чи техногенно-феєричне шоу не гідне було йому і близько. Широта, щирість і високий професіоналізм маестро і його бенду не міг не порадувати публіку.

На сьогоднішній день Бреґовіч — один із найвидатних композиторів сучасності, який дбайливо береже традиції балканського фольклору з одночасним привнесенням у нього нових звуків. Як би мені хотілось щоб таких музикантів було якомога більше у нас, в Україні...

Скажу відверто, на концерті мене проймала сльоза. Чи то з віком людина стає сентиментальнішою, чи то так діє сила справжнього мистецтва, але серце щеміло... Моє раннє дитинство і юність були пов'язані саме з таким весільно-похоронним оркестром, потім військова служба, тісно пов'язана з музикою - все це ожило і защеміло враз на концерті маестро. Важко бути об'єктивним, коли у тебе десь глибоко всередині щось (незрозуміло що) щемить...

( Wedding and Funeral Band-1977 )

Саме з тих давніх часів я вважаю корнет принцом оркестру, мелодійною його основною, а тенор з баритоном - оркестровими королями, оскільки вони творять як саму мелодію, так і формують абсолютний, ні з чим незрівнянний контрапункт. Так от, двоє тенорів, двоє корнетів і один альт-сакс (він же кларнет), разом з найпростішою ударною групою (яку навіть групою важко назвати - оркестровий барабан і невеликій ритм), а також дві пари проникливих чоловічих та грудних жіночих голосів були цілком спроможні зробити справжнє свято справжньої автентичної балканської музики.

Надзвичайно приємним було також і те, що маестро зробив комплімент українській публіці у вигляді такого собі експромту - виступу Руслани з піснею "Рідний край" посеред концерту з акомпанементом маестро Бреґовіча і весільно-похоронного бенду у їх оригінальному аранжуванні.

Музиканти виконували як відомі свої речі ("Ґаз", "Калашніков", "Месячіна" тощо), так і нові - з останнього минулорічного збірника Alkohol/Champagne. Зал "України" був практично весь заповненим, а з першими акордами народ заповнив проходи і на повну віддався запальним ритмам балканської музики!
Сам маестро спілкувався з публікою, жартував та залучав її до спільного співу. Так, зокрема була виконана його вже класична композиція "In the Deathcar", яку вивів у світ 1993 року ще сам Іґґі Поп.

Виступи «Весільно-похоронного оркестру» не можуть не вражати своєю яскравою темпераментною красою — глибокий і багатий звук духового оркестру, жіночий дует та бенд у балканських сукнях та костюмах, привабливий, одягнений у все чорне молодий соліст, що володіє надзвичайно дивовижним голосом, співає і при цьому грає на ударних, на перкусії, то на баяні. А Сам, весь у білому і з білим же хрестом, сидить поряд із солістом, грає на гітарі і своєрідно керує оркестром, щось вигукуючи і змахуючи руками...

Бреґовіч гастролює по світу зі своїм весільно-похоронним оркестром, створеним у 1997 році. У його оркестрі пліч-о-пліч грають серби, хорвати, болгари і македонці. Своїх музикантів він знаходить під час поїздок (на рік дає не менше 100 концертів у самих різних країнах і з різними проектами).
Музиці циган в інтерпретації Горана Бреговича аплодували слухачі в найпрестижніших концертних залах світу: нью-йоркському Лінкольн центрі, паризькому Zenith, лондонському Barbican Hall. Тільки в Парижі за минулий сезон Бреґовіч виступив чотири(!) рази. На запитання, чому він назвав свій колектив «Весільно-похоронним оркестром», Бреґовіч філософськи відповідає: «Мені здається, що найважливіша музика в житті будь-якої людини звучить на його весіллі та похоронах. Якщо ви хочете в моїй країні бути шанованим композитором, ви повинні написати що-небудь для весілля або похоронів, інакше ви не музикант».

За моїм твердим переконанням Ґоран Бреґовіч - дивовижне явище в музиці нашого часу. Він немов п'янка палінка, духмяний вітер з квітучих садів та виноградників, морський бриз і гірський гуркіт. Мабуть, небагато знайдецця людей, котрих не зможе зачепити за живе музика Бреґовіча - музика, жива і надзвичайно багатюща у всіх відношеннях. Слідкуючи за тим, як Бреґовіч поводицця на сцені, просто неможливо повірити у його паспортні дані! А маестро має вже за 60... Дай йому, Боже, ще довгих-довгих років...

Учора в палаці "Україна" відбувся концерт відомого югославського композитора і виконавця Ґорана Бреґовіча (Горан Бреговић) і його весільно-похоронного оркестру (Wedding and Funeral Band). В Україну маестро вперше приїхав у 2005 році, виступивши з відкритим концертом у Києві на Михайлівській площі. Навесні 2006 року він також проїхав по східній і південній Україні, а восени виступив на святкуванні 750-річчя Львова. Найяскравіший його виступ до вчорашнього концерту був у минулому році у Львові, де він зі своїм оркестром став одним із хедлайнерів рок-фестивалю "Старе Місто" виступивши на одному майданчику з «Океаном Ельзи», The Dreadnoughts (Канада), The Urban Machine (Британія). Але про той феєричний концерт я вже писав раніше.

Київський же концерт став ще одним яскравим підтвердженням відомої істини - коли людина має талант, то їй, практично, все доступно, вона немає ніякий перешкод і для створення чогось дійсно значимого їй не потрібне якесь причандалля. Так, фактично, семеро музикантів і дві бек-вокалістки показали Києву такий клас, що жодне лазерно-піротехнічне чи техногенно-феєричне шоу не гідне було йому і близько. Широта, щирість і високий професіоналізм маестро і його бенду не міг не порадувати публіку.

На сьогоднішній день Бреґовіч — один із найвидатних композиторів сучасності, який дбайливо береже традиції балканського фольклору з одночасним привнесенням у нього нових звуків. Як би мені хотілось щоб таких музикантів було якомога більше у нас, в Україні...

Скажу відверто, на концерті мене проймала сльоза. Чи то з віком людина стає сентиментальнішою, чи то так діє сила справжнього мистецтва, але серце щеміло... Моє раннє дитинство і юність були пов'язані саме з таким весільно-похоронним оркестром, потім військова служба, тісно пов'язана з музикою - все це ожило і защеміло враз на концерті маестро. Важко бути об'єктивним, коли у тебе десь глибоко всередині щось (незрозуміло що) щемить...

( Wedding and Funeral Band-1977 )

Саме з тих давніх часів я вважаю корнет принцом оркестру, мелодійною його основною, а тенор з баритоном - оркестровими королями, оскільки вони творять як саму мелодію, так і формують абсолютний, ні з чим незрівнянний контрапункт. Так от, двоє тенорів, двоє корнетів і один альт-сакс (він же кларнет), разом з найпростішою ударною групою (яку навіть групою важко назвати - оркестровий барабан і невеликій ритм), а також дві пари проникливих чоловічих та грудних жіночих голосів були цілком спроможні зробити справжнє свято справжньої автентичної балканської музики.

Надзвичайно приємним було також і те, що маестро зробив комплімент українській публіці у вигляді такого собі експромту - виступу Руслани з піснею "Рідний край" посеред концерту з акомпанементом маестро Бреґовіча і весільно-похоронного бенду у їх оригінальному аранжуванні.

Музиканти виконували як відомі свої речі ("Ґаз", "Калашніков", "Месячіна" тощо), так і нові - з останнього минулорічного збірника Alkohol/Champagne. Зал "України" був практично весь заповненим, а з першими акордами народ заповнив проходи і на повну віддався запальним ритмам балканської музики!
Сам маестро спілкувався з публікою, жартував та залучав її до спільного співу. Так, зокрема була виконана його вже класична композиція "In the Deathcar", яку вивів у світ 1993 року ще сам Іґґі Поп.

Виступи «Весільно-похоронного оркестру» не можуть не вражати своєю яскравою темпераментною красою — глибокий і багатий звук духового оркестру, жіночий дует та бенд у балканських сукнях та костюмах, привабливий, одягнений у все чорне молодий соліст, що володіє надзвичайно дивовижним голосом, співає і при цьому грає на ударних, на перкусії, то на баяні. А Сам, весь у білому і з білим же хрестом, сидить поряд із солістом, грає на гітарі і своєрідно керує оркестром, щось вигукуючи і змахуючи руками...

Бреґовіч гастролює по світу зі своїм весільно-похоронним оркестром, створеним у 1997 році. У його оркестрі пліч-о-пліч грають серби, хорвати, болгари і македонці. Своїх музикантів він знаходить під час поїздок (на рік дає не менше 100 концертів у самих різних країнах і з різними проектами).
Музиці циган в інтерпретації Горана Бреговича аплодували слухачі в найпрестижніших концертних залах світу: нью-йоркському Лінкольн центрі, паризькому Zenith, лондонському Barbican Hall. Тільки в Парижі за минулий сезон Бреґовіч виступив чотири(!) рази. На запитання, чому він назвав свій колектив «Весільно-похоронним оркестром», Бреґовіч філософськи відповідає: «Мені здається, що найважливіша музика в житті будь-якої людини звучить на його весіллі та похоронах. Якщо ви хочете в моїй країні бути шанованим композитором, ви повинні написати що-небудь для весілля або похоронів, інакше ви не музикант».

За моїм твердим переконанням Ґоран Бреґовіч - дивовижне явище в музиці нашого часу. Він немов п'янка палінка, духмяний вітер з квітучих садів та виноградників, морський бриз і гірський гуркіт. Мабуть, небагато знайдецця людей, котрих не зможе зачепити за живе музика Бреґовіча - музика, жива і надзвичайно багатюща у всіх відношеннях. Слідкуючи за тим, як Бреґовіч поводицця на сцені, просто неможливо повірити у його паспортні дані! А маестро має вже за 60... Дай йому, Боже, ще довгих-довгих років...

Багато хто твердо переконаний що текіла – це горілка з кактусів. Насправді цей напій виробляють з агави, яка відноситься до родини лілій. До того ж текіла може бути вироблена виключно з блакитної агави (Agave Azul Tequilana Weber). Археологи впевнені, ця рослина вирощується вже понад 9 500 років.



Виробництво текіли контролюється на законодавчому рівні і дозволено лише в декількох штатах Мексики: Халіско, Гуанахуато, Мічоакан, Тамауліпас і Наяріт. Згідно з нормами в текілі повинно міститися 50 +1% соку агави, інша частина – спирт, отриманий з інших рослин. У елітних сортах текіли всі 100% напою виробляються з агави.

Історія створення текіли відносить нас в XVI-е століття, коли іспанці, які прибули на землі Мексики, стали переганяти сік агави і виробляти перші сорти сучасної текіли. Причиною створення цього напою стало те, що у прибулих з Іспанії колонізаторів просто закінчилися бренді та ром. Хоча, деякі історики стверджують, що текіла з'явилася майже на століття раніше, і її творцями є ацтеки.

Процес виготовлення текіли в основному такий як і у інших мескалів. Відрізняється він лише тим, що до натурального aguamiel — соку агави — додається цукор в пропорції 1:8 по вазі. Ферментація суміші триває чотири дні, потім суміш іде на перегонку. Кінцевий продукт виходить лише після другої перегонки.



Напій з агави ділять на кілька типів: срібна текіла (Blanko), золота (Joven), витримана (Reposado), надвитримана (Anejo). Текіла Blanko розливається до пляшок відразу ж після процесу дистиляції або ж витримуєцця протягом короткого часу в металевих чанах. Саме цей тип текіли і є основою для інших.

Текіла Joven або як її ще люблять називати Gold – це та ж срібна текіла, але з додаванням фарбників і ароматизаторів. Це може бути дубова есенція, карамель, цукровий сироп, гліцерин.

Текіла Reposado витримується в дубових бочках протягом 2-12 місяців. Ну, а текіла Anejo дозріває в бочках протягом 1-10 років.

Мої найулюбленіші сорти текіли: Jose Cuervo і Don Julio.

Порада для вживання: багато хто переконаний, що від текіли не буває похмілля. Насправді, це – лише міф (скажу як знавець: голова не болить у того, у кого її немає :)). І якщо перевищити дозу вживання цього напою, «фора голова» на ранок вам буде забезпечена.
Текілу знавці п’ють винятково у чистому вигляді. Після чарки йде дрібка солі, змішаної з перцем та іншими спеціями. Замість солі можна взяти шматочок лимону, точніше. Гурмани спочатку їдять лимон, потім п’ють текілу і закінчують сіллю. Текілу прийнято пити залпом із спеціальних невеликих вузьких стаканчиків – кабальїтос. Вона повинна бути не дуже холодною, але й жодним чином не теплою. Самі мексиканці радять перед тим, як пити текілу, з'їсти невеликий стручок перцю чилі.
Якщо ж ви не знавець, а звичайний споживач, то запивайте мескаль та текілу «Санґритою» («крівця»), в основі якої томатний та апельсиновий сік, цибуля та страшенно пекучий мексиканський перець — чілі. До речі, саме так і вживають текілу самі мексиканці)))
Текла також є основою для великої кількості різноманітних коктейлів та сумішей: з анісовою горілкою та льодом, грейпфрутовим, гранатовим соком та тертим пекановим горіхом, деколи її просто розбавляють газованою водою чи лимонадом (текіла-бум). Найвідоміший коктейль з текілою – це Маргарита, коктейль, що містить текілу з додаванням соку лайма чи лимону, цитрусового лікеру тріпл-сек та льоду.

( І, нарешті, текільна музика )

* * *

Багато хто твердо переконаний що текіла – це горілка з кактусів. Насправді цей напій виробляють з агави, яка відноситься до родини лілій. До того ж текіла може бути вироблена виключно з блакитної агави (Agave Azul Tequilana Weber). Археологи впевнені, ця рослина вирощується вже понад 9 500 років.



Виробництво текіли контролюється на законодавчому рівні і дозволено лише в декількох штатах Мексики: Халіско, Гуанахуато, Мічоакан, Тамауліпас і Наяріт. Згідно з нормами в текілі повинно міститися 50 +1% соку агави, інша частина – спирт, отриманий з інших рослин. У елітних сортах текіли всі 100% напою виробляються з агави.

Історія створення текіли відносить нас в XVI-е століття, коли іспанці, які прибули на землі Мексики, стали переганяти сік агави і виробляти перші сорти сучасної текіли. Причиною створення цього напою стало те, що у прибулих з Іспанії колонізаторів просто закінчилися бренді та ром. Хоча, деякі історики стверджують, що текіла з'явилася майже на століття раніше, і її творцями є ацтеки.

Процес виготовлення текіли в основному такий як і у інших мескалів. Відрізняється він лише тим, що до натурального aguamiel — соку агави — додається цукор в пропорції 1:8 по вазі. Ферментація суміші триває чотири дні, потім суміш іде на перегонку. Кінцевий продукт виходить лише після другої перегонки.



Напій з агави ділять на кілька типів: срібна текіла (Blanko), золота (Joven), витримана (Reposado), надвитримана (Anejo). Текіла Blanko розливається до пляшок відразу ж після процесу дистиляції або ж витримуєцця протягом короткого часу в металевих чанах. Саме цей тип текіли і є основою для інших.

Текіла Joven або як її ще люблять називати Gold – це та ж срібна текіла, але з додаванням фарбників і ароматизаторів. Це може бути дубова есенція, карамель, цукровий сироп, гліцерин.

Текіла Reposado витримується в дубових бочках протягом 2-12 місяців. Ну, а текіла Anejo дозріває в бочках протягом 1-10 років.

Мої найулюбленіші сорти текіли: Jose Cuervo і Don Julio.

Порада для вживання: багато хто переконаний, що від текіли не буває похмілля. Насправді, це – лише міф (скажу як знавець: голова не болить у того, у кого її немає :)). І якщо перевищити дозу вживання цього напою, «фора голова» на ранок вам буде забезпечена.
Текілу знавці п’ють винятково у чистому вигляді. Після чарки йде дрібка солі, змішаної з перцем та іншими спеціями. Замість солі можна взяти шматочок лимону, точніше. Гурмани спочатку їдять лимон, потім п’ють текілу і закінчують сіллю. Текілу прийнято пити залпом із спеціальних невеликих вузьких стаканчиків – кабальїтос. Вона повинна бути не дуже холодною, але й жодним чином не теплою. Самі мексиканці радять перед тим, як пити текілу, з'їсти невеликий стручок перцю чилі.
Якщо ж ви не знавець, а звичайний споживач, то запивайте мескаль та текілу «Санґритою» («крівця»), в основі якої томатний та апельсиновий сік, цибуля та страшенно пекучий мексиканський перець — чілі. До речі, саме так і вживають текілу самі мексиканці)))
Текла також є основою для великої кількості різноманітних коктейлів та сумішей: з анісовою горілкою та льодом, грейпфрутовим, гранатовим соком та тертим пекановим горіхом, деколи її просто розбавляють газованою водою чи лимонадом (текіла-бум). Найвідоміший коктейль з текілою – це Маргарита, коктейль, що містить текілу з додаванням соку лайма чи лимону, цитрусового лікеру тріпл-сек та льоду.

( І, нарешті, текільна музика )

* * *

Концерт маестро разом з Wedding and Funeral Band у Києві, ПК «Україна»

Концерт маестро разом з Wedding and Funeral Band у Києві, ПК «Україна»

Неманья/Емір Кустуріца народився 24 листопада 1954 року у Сараєво.
У 18 років вступив на факультет кіно та телебачення Академії виконавських мистецтв (FAMU) у Празі.

Перші фільми режисера з'явилися під час навчання: «Частина правди» та «Осінь». Дипломний проект Кустуріци – фільм «Герніка» був удостоєний головного призу на фестивалі студентського кіно в Карлових Варах. Після навчання молодий режисер повертається в Сараєво. Знімає фільми для місцевого телебачення: «Наречені приходять» і «Кафе «Титанік».

У 1981 році виходить його перший повнометражний фільм «Чи пам'ятаєш ти Доллі Белл?». Фільм приніс йому великий успіх, приз за кращий дебютний фільм та приз ФІПРЕССІ на міжнародному кінофестивалі у Венеції.

Наступний гучний успіх пішов в 1985 році, фільм «Тато у відрядженні» був нагороджений «Золотою пальмовою гілкою» і призом ФІПРЕССІ на Канському фестивалі, номінований на «Оскар» і «Золотий глобус».

Потім слідували: «Час циган», знятий у Голівуді за сценарієм одного зі своїх студентів «Аризонська мрія» (з музикою Ґорана Бреґовіча), чорна комедія «Андеграунд», «Чорна кішка, білий кіт», «Життя як диво», «Заповіт». Багато видатних фільмів Кустуріци у глядачів стійко асоціюються з ім'ям та творчістю музиканта Ґорана Бреґовіча, з яким режисер довгий час тісно і плідно співпрацював.

Крім ігрового кіно Кустуріца відомий як автор документальних фільмів. Знімаєцця у кіно як актор: «Вдова з острова Сан-П'єр», «Хороший злодій».Також режисер захоплюється музикою, грав на бас-гітарі в панк-рок-групі «Zabranjeno pušenje», пізніше у «The No Smoking Orchestra» був вокалістом і автором пісень.

Викладав в сараєвській кіношколі та Колумбійському університеті. Ім'я Неманья режисер отримав у 2005 році, коли прийняв православ'я.

Цікаво, що Кустуріца також захоплений архітектурою. У 2005 році його проект, село Кюстендорф, туристичний об'єкт в гірському районі Златібор в Сербії, навіть отримав премію Філіпа Ротьє.

Неманья/Емір Кустуріца народився 24 листопада 1954 року у Сараєво.
У 18 років вступив на факультет кіно та телебачення Академії виконавських мистецтв (FAMU) у Празі.

Перші фільми режисера з'явилися під час навчання: «Частина правди» та «Осінь». Дипломний проект Кустуріци – фільм «Герніка» був удостоєний головного призу на фестивалі студентського кіно в Карлових Варах. Після навчання молодий режисер повертається в Сараєво. Знімає фільми для місцевого телебачення: «Наречені приходять» і «Кафе «Титанік».

У 1981 році виходить його перший повнометражний фільм «Чи пам'ятаєш ти Доллі Белл?». Фільм приніс йому великий успіх, приз за кращий дебютний фільм та приз ФІПРЕССІ на міжнародному кінофестивалі у Венеції.

Наступний гучний успіх пішов в 1985 році, фільм «Тато у відрядженні» був нагороджений «Золотою пальмовою гілкою» і призом ФІПРЕССІ на Канському фестивалі, номінований на «Оскар» і «Золотий глобус».

Потім слідували: «Час циган», знятий у Голівуді за сценарієм одного зі своїх студентів «Аризонська мрія» (з музикою Ґорана Бреґовіча), чорна комедія «Андеграунд», «Чорна кішка, білий кіт», «Життя як диво», «Заповіт». Багато видатних фільмів Кустуріци у глядачів стійко асоціюються з ім'ям та творчістю музиканта Ґорана Бреґовіча, з яким режисер довгий час тісно і плідно співпрацював.

Крім ігрового кіно Кустуріца відомий як автор документальних фільмів. Знімаєцця у кіно як актор: «Вдова з острова Сан-П'єр», «Хороший злодій».Також режисер захоплюється музикою, грав на бас-гітарі в панк-рок-групі «Zabranjeno pušenje», пізніше у «The No Smoking Orchestra» був вокалістом і автором пісень.

Викладав в сараєвській кіношколі та Колумбійському університеті. Ім'я Неманья режисер отримав у 2005 році, коли прийняв православ'я.

Цікаво, що Кустуріца також захоплений архітектурою. У 2005 році його проект, село Кюстендорф, туристичний об'єкт в гірському районі Златібор в Сербії, навіть отримав премію Філіпа Ротьє.