Знову про чоловіка і жінку

[adamnet]

Бути жінкою в Україні – це ніщо інше, як насамперед необхідність постійно мати справу з українськими чоловіками. Вони – як сіра реальність, об яку жорстоко розбиваються всі голосно висловлювані ідеї щодо співіснування статей в українському суспільстві: від правої ідеї жіночої самопосвяти заради героя-чоловіка до лівого гасла абсолютної ґендерної рівності. Де герой? Як можливо бути рівною з тим, хто звик паразитувати на своїй винятковості?


Що найбільше не подобається в українських чоловіках, – це те, що вони взагалі не намагаються подобатися. Точніше, вони подобаються самі собі, і цього їм достатньо. Вони не мусять завдавати собі клопоту, щоб завойовувати чиюсь прихильність: світ, на за їхнім уявленням, влаштований так, що все й так буде їм дане. А якщо не буде, вони підійдуть і візьмуть це силою.

Українські чоловіки – це сукупний результат закономірного виродження панівної частини патріархального суспільства і імперської генної інженерії. Українського чоловіка легко впізнати за обвислим животом, скляним поглядом і вологими підпахвами. Більшість українських чоловіків про дезодоранти чи антиперспіранти знають лише теоретично, тому настання гарячої пори року найгостріше відчувається в переповненому громадському транспорті. Справляння природних потреб для українського чоловіка – це святе, як для мусульманина намаз, а тому шукати якогось відповідного чи хоча б захованого від людських очей місця не обов’язково: навіщо ховатися зі святим?

Прикро констатувати, але українські чоловіки – це переважно погана генетика, тому вони приречені як вид. Жінки таких не обирають. Поки чоловіки за патріархальною інерцією вирішують справи в цій країні, жінки їдуть куди-інде розв’язувати проблему збереження якісного генофонду. Якщо це зміниться, і жінки закономірно візьмуть ініціативу у свої руки, вони зможуть вирішувати цю проблему тут – не з українськими чоловіками, звісно. Біологічне виживання важливіше, ніж патріотизм, неминуче заснований на культі героїв(-чоловіків), полеглих у розв’язаних чоловіками війнах за чоловічі цінності.

Останнім часом на вулицях і в транспорті дедалі частіше помічаю, як українські жінки подовгу і ніжно говорять по телефону італійською, іноді – іспанською. Я вірю, що в них усе добре. Мені дуже хочеться в це вірити.

(с) Остап Сливинський
оригінал есею тут

це відгук на дискусію “Бути українкою або “…прив'язали Галю до сосни косами“


А що ви думаєте про це?

Comments

[bare-of-laurel.livejournal.com]

Как минимум полный бред про дезодоранты и антиперспиранты. Когда жара - у меня мокрая от пота и жопа и спина и голова, что тут говорить про пидпахвы. Украинские мужчины не индусы и не сладкоголосые арабы, следовательно - не имеют адаптации к жаркому климату, как упомянутые иноземцы, которые и при сорока градусах сухие будут.

[der-sch-shall.livejournal.com]

треба ж - автор вирішив висвітлити наче й кричуще актуальне питання, і наче з правильного ракурсу підійшов до проблеми, але обмежився суцільною демагогією та, пардон, дурнуватими теревенями

зі а коли укр. чувак ніжно розмовляє на вулиці французькою - це про що свідчить? чи коли гречанка розмовляє турецькою чи арабською?

ззі я чудово розумію, що є такі речі, як полеміка та різні там синекдохи з гіперболами, але це не про "зараз" і не про цей "есей"

[bogoeb.livejournal.com]

тупорылая каклота заебует своим невежеством, вот что Я думаю
если бы тупорылая каклота поинтересовалась биологией чуть более, чем в пределах 6-го класса средней каклошколы, то она бы знала, что селекцию в популяции осуществляют самки
так ша "погана гэнэтыка", "патрыархальна ынэрцыйа" и прочие высеры межушных клоак хохлоунтырменшей -- это все результат инстинктивного выбора каклосамок, то есть, показатель их качества как хранительниц и отбраковщиц генотипа

[tumanjarom.livejournal.com]

просто цікава абстракція)

[div4ysko.livejournal.com]

я зустрічала мало українських чоловіків, яких можна було б справді назвати чоловіком. спершу ніби і чоловік, а згодом вилазять цікаві деталі: брак характеру, який проявлявся б умінні самостійно приймати рішення, виживати, "невстратися".
не хочу, щоб чоловіки сприймали це, як образу. не всі такі. можливо, мені просто не щастило.
причиною такої ситуації, на мою думку є жінки, а саме матері: синів затуркують до півсмерті, бо ж "коханий синочок" не знає яку каву купити, як доїхати з центру на Сихів, не здасть сам документи на вступ... а вбивало мене, коли мами приводили коханих синочків на співбесіду при влаштуванні на роботу. звісно, я наводжу тут найпатологічніші приклади, але факт-фактом.