Слова з трьох літер

Якщо в заголовках для блогу постійно тягне на медичні терміни з психіатрії, то це не означає, що ти - психіатр. Це означає, що життя навколо нагадує дурку. Все більше і все частіше. І управління в цьому дурдомі базуєцця зовсім не на здорових принципах і керівниках. Постійне бажання замочити і докопатися до цілих соціальних верств, тепер перемістилося на моральні засади. Зрозуміло, що на всі складові цього святого почуття у простих смертних пороху не вистачить. Але чому б не понадкусювати? Цілком вписується в національні риси наших довгоносиків.

Часи змінююцця, і написи на паркані набули певного різноманіття. Поруч з традиційним словом з трьох букв можна зустріти й відносно нове — «лох». Іноді в редакції: «Коля (Петя, Вася, Вітя) — лох». Оскільки найпримітивнішим видом графіті бавляться переважно діти, неминуче напрошується висновок, що наше молоде покоління розцінює це слово як особливо сороміцьке та образливе (багато хто з них упевнений, що це мат).

Якщо подумати, то лох — це людина довірлива, яка не очікує підступу і вже тим паче підлості від оточення, яка трохи вірить у диво і талан. І навіть те, що така людина нерідко опиняється в цій ролі через оманливу перспективу отримати щось майже задарма, не робить її такою вже несимпатичною. Достатньо пригадати, в якій державі і в який час нам доводиться жити — чесноти, вміння і хист далеко не завжди є запорукою успіху і статку. Додайте до цього невпевненість у завтрашньому дні, страх занедужати і втратити роботу, а ще — сумну підозру, що в злиднях доведеться проживотіти решту життя. І все це на тлі телевізійних «світських хронік» і картинок недосяжної розкоші. Не дивно, що в цих умовах людина й сама «обманювацця рада». А тим часом можна й не спокушатися дешевиною, не вплутуватися в сумнівні справи, але все одно стати жертвою обману і шулерства. Чи заслуговує така людина презирливо-поблажливого ставлення? А може, правильніше її пожаліти, поспівчувати їй? Адже як від жебрацької недолі та тюремної недолі, так від ролі ошуканого зарікатися не доводиться. У цій ролі ризикує опинитися практично кожен.

Жаргонні слівця найнижчого штибу вже давно проникли в нашу мову і зайняли у ній свою нішу. Зрозуміло, хорошого в цьому мало. Але набагато гірше, що одночасно відбувається криміналізація мислення, закріплення у свідомості впевненості, що цілком можна жити і «за поняттями», наприклад: «Лоха не кинути — себе не поважати». Як наслідок — серйозний зсув у моральних нормах: якщо соромно бути обманутим, значить уміння обманювати, навпаки, гідне поваги й захвату? І якщо наші діти так бояться, щоб їх вважали лохами, то ким же вони хочуть бути? Якими вони хочуть бути? І якщо лох — це антигерой, то хто тоді герой? Ошуканець, спритний шахрай, вмілий аферист, меткий політик, який пробився до влади, наобіцявши золоті гори своїм виборцям?

Подумаймо над цим.

( Раніше було простіше )

ДТ, 14

Слова з трьох літер

Якщо в заголовках для блогу постійно тягне на медичні терміни з психіатрії, то це не означає, що ти - психіатр. Це означає, що життя навколо нагадує дурку. Все більше і все частіше. І управління в цьому дурдомі базуєцця зовсім не на здорових принципах і керівниках. Постійне бажання замочити і докопатися до цілих соціальних верств, тепер перемістилося на моральні засади. Зрозуміло, що на всі складові цього святого почуття у простих смертних пороху не вистачить. Але чому б не понадкусювати? Цілком вписується в національні риси наших довгоносиків.

Часи змінююцця, і написи на паркані набули певного різноманіття. Поруч з традиційним словом з трьох букв можна зустріти й відносно нове — «лох». Іноді в редакції: «Коля (Петя, Вася, Вітя) — лох». Оскільки найпримітивнішим видом графіті бавляться переважно діти, неминуче напрошується висновок, що наше молоде покоління розцінює це слово як особливо сороміцьке та образливе (багато хто з них упевнений, що це мат).

Якщо подумати, то лох — це людина довірлива, яка не очікує підступу і вже тим паче підлості від оточення, яка трохи вірить у диво і талан. І навіть те, що така людина нерідко опиняється в цій ролі через оманливу перспективу отримати щось майже задарма, не робить її такою вже несимпатичною. Достатньо пригадати, в якій державі і в який час нам доводиться жити — чесноти, вміння і хист далеко не завжди є запорукою успіху і статку. Додайте до цього невпевненість у завтрашньому дні, страх занедужати і втратити роботу, а ще — сумну підозру, що в злиднях доведеться проживотіти решту життя. І все це на тлі телевізійних «світських хронік» і картинок недосяжної розкоші. Не дивно, що в цих умовах людина й сама «обманювацця рада». А тим часом можна й не спокушатися дешевиною, не вплутуватися в сумнівні справи, але все одно стати жертвою обману і шулерства. Чи заслуговує така людина презирливо-поблажливого ставлення? А може, правильніше її пожаліти, поспівчувати їй? Адже як від жебрацької недолі та тюремної недолі, так від ролі ошуканого зарікатися не доводиться. У цій ролі ризикує опинитися практично кожен.

Жаргонні слівця найнижчого штибу вже давно проникли в нашу мову і зайняли у ній свою нішу. Зрозуміло, хорошого в цьому мало. Але набагато гірше, що одночасно відбувається криміналізація мислення, закріплення у свідомості впевненості, що цілком можна жити і «за поняттями», наприклад: «Лоха не кинути — себе не поважати». Як наслідок — серйозний зсув у моральних нормах: якщо соромно бути обманутим, значить уміння обманювати, навпаки, гідне поваги й захвату? І якщо наші діти так бояться, щоб їх вважали лохами, то ким же вони хочуть бути? Якими вони хочуть бути? І якщо лох — це антигерой, то хто тоді герой? Ошуканець, спритний шахрай, вмілий аферист, меткий політик, який пробився до влади, наобіцявши золоті гори своїм виборцям?

Подумаймо над цим.

( Раніше було простіше )

ДТ, 14

Слова з трьох літер

Якщо в заголовках для блогу постійно тягне на медичні терміни з психіатрії, то це не означає, що ти - психіатр. Це означає, що життя навколо нагадує дурку. Все більше і все частіше. І управління в цьому дурдомі базуєцця зовсім не на здорових принципах і керівниках. Постійне бажання замочити і докопатися до цілих соціальних верств, тепер перемістилося на моральні засади. Зрозуміло, що на всі складові цього святого почуття у простих смертних пороху не вистачить. Але чому б не понадкусювати? Цілком вписується в національні риси наших довгоносиків.

Часи змінююцця, і написи на паркані набули певного різноманіття. Поруч з традиційним словом з трьох букв можна зустріти й відносно нове — «лох». Іноді в редакції: «Коля (Петя, Вася, Вітя) — лох». Оскільки найпримітивнішим видом графіті бавляться переважно діти, неминуче напрошується висновок, що наше молоде покоління розцінює це слово як особливо сороміцьке та образливе (багато хто з них упевнений, що це мат).

Якщо подумати, то лох — це людина довірлива, яка не очікує підступу і вже тим паче підлості від оточення, яка трохи вірить у диво і талан. І навіть те, що така людина нерідко опиняється в цій ролі через оманливу перспективу отримати щось майже задарма, не робить її такою вже несимпатичною. Достатньо пригадати, в якій державі і в який час нам доводиться жити — чесноти, вміння і хист далеко не завжди є запорукою успіху і статку. Додайте до цього невпевненість у завтрашньому дні, страх занедужати і втратити роботу, а ще — сумну підозру, що в злиднях доведеться проживотіти решту життя. І все це на тлі телевізійних «світських хронік» і картинок недосяжної розкоші. Не дивно, що в цих умовах людина й сама «обманювацця рада». А тим часом можна й не спокушатися дешевиною, не вплутуватися в сумнівні справи, але все одно стати жертвою обману і шулерства. Чи заслуговує така людина презирливо-поблажливого ставлення? А може, правильніше її пожаліти, поспівчувати їй? Адже як від жебрацької недолі та тюремної недолі, так від ролі ошуканого зарікатися не доводиться. У цій ролі ризикує опинитися практично кожен.

Жаргонні слівця найнижчого штибу вже давно проникли в нашу мову і зайняли у ній свою нішу. Зрозуміло, хорошого в цьому мало. Але набагато гірше, що одночасно відбувається криміналізація мислення, закріплення у свідомості впевненості, що цілком можна жити і «за поняттями», наприклад: «Лоха не кинути — себе не поважати». Як наслідок — серйозний зсув у моральних нормах: якщо соромно бути обманутим, значить уміння обманювати, навпаки, гідне поваги й захвату? І якщо наші діти так бояться, щоб їх вважали лохами, то ким же вони хочуть бути? Якими вони хочуть бути? І якщо лох — це антигерой, то хто тоді герой? Ошуканець, спритний шахрай, вмілий аферист, меткий політик, який пробився до влади, наобіцявши золоті гори своїм виборцям?

Подумаймо над цим.

( Раніше було простіше )

ДТ, 14

Слова з трьох літер

Якщо в заголовках для блогу постійно тягне на медичні терміни з психіатрії, то це не означає, що ти - психіатр. Це означає, що життя навколо нагадує дурку. Все більше і все частіше. І управління в цьому дурдомі базуєцця зовсім не на здорових принципах і керівниках. Постійне бажання замочити і докопатися до цілих соціальних верств, тепер перемістилося на моральні засади. Зрозуміло, що на всі складові цього святого почуття у простих смертних пороху не вистачить. Але чому б не понадкусювати? Цілком вписується в національні риси наших довгоносиків.

Часи змінююцця, і написи на паркані набули певного різноманіття. Поруч з традиційним словом з трьох букв можна зустріти й відносно нове — «лох». Іноді в редакції: «Коля (Петя, Вася, Вітя) — лох». Оскільки найпримітивнішим видом графіті бавляться переважно діти, неминуче напрошується висновок, що наше молоде покоління розцінює це слово як особливо сороміцьке та образливе (багато хто з них упевнений, що це мат).

Якщо подумати, то лох — це людина довірлива, яка не очікує підступу і вже тим паче підлості від оточення, яка трохи вірить у диво і талан. І навіть те, що така людина нерідко опиняється в цій ролі через оманливу перспективу отримати щось майже задарма, не робить її такою вже несимпатичною. Достатньо пригадати, в якій державі і в який час нам доводиться жити — чесноти, вміння і хист далеко не завжди є запорукою успіху і статку. Додайте до цього невпевненість у завтрашньому дні, страх занедужати і втратити роботу, а ще — сумну підозру, що в злиднях доведеться проживотіти решту життя. І все це на тлі телевізійних «світських хронік» і картинок недосяжної розкоші. Не дивно, що в цих умовах людина й сама «обманювацця рада». А тим часом можна й не спокушатися дешевиною, не вплутуватися в сумнівні справи, але все одно стати жертвою обману і шулерства. Чи заслуговує така людина презирливо-поблажливого ставлення? А може, правильніше її пожаліти, поспівчувати їй? Адже як від жебрацької недолі та тюремної недолі, так від ролі ошуканого зарікатися не доводиться. У цій ролі ризикує опинитися практично кожен.

Жаргонні слівця найнижчого штибу вже давно проникли в нашу мову і зайняли у ній свою нішу. Зрозуміло, хорошого в цьому мало. Але набагато гірше, що одночасно відбувається криміналізація мислення, закріплення у свідомості впевненості, що цілком можна жити і «за поняттями», наприклад: «Лоха не кинути — себе не поважати». Як наслідок — серйозний зсув у моральних нормах: якщо соромно бути обманутим, значить уміння обманювати, навпаки, гідне поваги й захвату? І якщо наші діти так бояться, щоб їх вважали лохами, то ким же вони хочуть бути? Якими вони хочуть бути? І якщо лох — це антигерой, то хто тоді герой? Ошуканець, спритний шахрай, вмілий аферист, меткий політик, який пробився до влади, наобіцявши золоті гори своїм виборцям?

Подумаймо над цим.

( Раніше було простіше )

ДТ, 14