Бесарабія-2011. Аккерман

( Білгородська Фортеця )

Вражає усім. Величиною території (близько 9 га), висотою і міццю стін (говорять товщина стін від 1,5 до 5 м, а висота 12 метрів), і звичайно ж красою. Бродили ми по фортеці майже цілий день. Навіть штурмували її стіни. Просто дуже вже хотілося полазити і доторкнутись до живої історії. Коротко історію замку можна прочитати прямо на його території, на табличці (про інет - взагалі мовчу). Рекомендую звернути окрему увагу на споруду внутрішньої цитаделі (такий собі замок у замку) та три внутрішніх двори (всього фортеця розділена на 4 двори). Кажуть, коли фортецю брали в облогу там ще довго можна було жити в безпеці.

А як красиво твердиня виглядає зовні! Погляньте яка вона надзвичайно гарна з того боку де її омиває дністрова затока...

При вході в замок можна побачити розкопки древнього міста Тіра, на якому побудована сама фортеця.

Фортеця, хоч і розташована скраю, на березі лиману, однак залишаєцця серцем міста. Адже всі вулиці розходяться віялом від неї. І якою б ви не йшли, обов’язково вийдете до кам’яних мурів завтовшки до 12 метрів. Їхня довжина вражає — два з половиною кілометри. По давніх стінах можна організовувати навіть прогулянки (не без адреналіну). Це найбільша за площею фортеця в Україні, яка до того ж збережена на 80%. Білгородська красуня - найкраще збереглась із усіх фортець та замків України, котрі мені довелось бачити (а це, пофастаюсь - досить і досить немало!).

У Білгорода–Дністровського є три козирі, які мають забезпечити йому довічну старість: славна історія, близький кордон і чорноморські курорти. Адже до моря звідси рукою махнути. І оті двісті тисяч туристів на рік — це в основному організовані екскурсійні групи з узбережжя. Одна біда, таке щастя триває лише три літні місяці. Потім у місті настає повний штиль.

І, мабуть, єдиний шанс на розквіт міста — забезпечити туриста впродовж цілого року. Як це є, наприклад, у Судаку чи Кам’янці–Подільському. А для цього про своє найдавніше місто повинна дізнатися спершу сама Україна. Фото середньовічної твердині мають прикрашати обкладинки модних часописів та шкільних підручників.

Білгородські відвідини повинні стати справою честі не тільки для нас, а й для близьких молдаван та румунів і навіть для дальніх турків та греків... Для всіх, хто причетний до його історії. А для цього кожен має знайти тут часточку себе — у грецькому ресторанчику, молдавській винарні чи турецькій лазні. До всього цього ще дуже далеко. Але повчитися є в кого: поляки нині становлять вагому частку туристів у тому ж Кам’янці. Зустрічались поляки з румунами і нам піч час прогулянки у фортеці.

Та що казати про іноземців, коли мої знайомі одесити, вперше відвідавши тутешню фортецю, робили квадратні очі. Як так?! За 80 кілометрів від нас таке диво, а ми потрапили сюди випадком, від нудьги, бо море сьогодні холодне, не пропадати ж вихідному, а тут ще й знайомих дідько приніс, тож і нам довелось з ними...

Ну та більше говорити нічого не буду, просто самі зберіться і поїдьте...

* * *

Бесарабія-2011. Аккерман

( Білгородська Фортеця )

Вражає усім. Величиною території (близько 9 га), висотою і міццю стін (говорять товщина стін від 1,5 до 5 м, а висота 12 метрів), і звичайно ж красою. Бродили ми по фортеці майже цілий день. Навіть штурмували її стіни. Просто дуже вже хотілося полазити і доторкнутись до живої історії. Коротко історію замку можна прочитати прямо на його території, на табличці (про інет - взагалі мовчу). Рекомендую звернути окрему увагу на споруду внутрішньої цитаделі (такий собі замок у замку) та три внутрішніх двори (всього фортеця розділена на 4 двори). Кажуть, коли фортецю брали в облогу там ще довго можна було жити в безпеці.

А як красиво твердиня виглядає зовні! Погляньте яка вона надзвичайно гарна з того боку де її омиває дністрова затока...

При вході в замок можна побачити розкопки древнього міста Тіра, на якому побудована сама фортеця.

Фортеця, хоч і розташована скраю, на березі лиману, однак залишаєцця серцем міста. Адже всі вулиці розходяться віялом від неї. І якою б ви не йшли, обов’язково вийдете до кам’яних мурів завтовшки до 12 метрів. Їхня довжина вражає — два з половиною кілометри. По давніх стінах можна організовувати навіть прогулянки (не без адреналіну). Це найбільша за площею фортеця в Україні, яка до того ж збережена на 80%. Білгородська красуня - найкраще збереглась із усіх фортець та замків України, котрі мені довелось бачити (а це, пофастаюсь - досить і досить немало!).

У Білгорода–Дністровського є три козирі, які мають забезпечити йому довічну старість: славна історія, близький кордон і чорноморські курорти. Адже до моря звідси рукою махнути. І оті двісті тисяч туристів на рік — це в основному організовані екскурсійні групи з узбережжя. Одна біда, таке щастя триває лише три літні місяці. Потім у місті настає повний штиль.

І, мабуть, єдиний шанс на розквіт міста — забезпечити туриста впродовж цілого року. Як це є, наприклад, у Судаку чи Кам’янці–Подільському. А для цього про своє найдавніше місто повинна дізнатися спершу сама Україна. Фото середньовічної твердині мають прикрашати обкладинки модних часописів та шкільних підручників.

Білгородські відвідини повинні стати справою честі не тільки для нас, а й для близьких молдаван та румунів і навіть для дальніх турків та греків... Для всіх, хто причетний до його історії. А для цього кожен має знайти тут часточку себе — у грецькому ресторанчику, молдавській винарні чи турецькій лазні. До всього цього ще дуже далеко. Але повчитися є в кого: поляки нині становлять вагому частку туристів у тому ж Кам’янці. Зустрічались поляки з румунами і нам піч час прогулянки у фортеці.

Та що казати про іноземців, коли мої знайомі одесити, вперше відвідавши тутешню фортецю, робили квадратні очі. Як так?! За 80 кілометрів від нас таке диво, а ми потрапили сюди випадком, від нудьги, бо море сьогодні холодне, не пропадати ж вихідному, а тут ще й знайомих дідько приніс, тож і нам довелось з ними...

Ну та більше говорити нічого не буду, просто самі зберіться і поїдьте...

* * *

Бесарабія-2011. Аккерман

( Білгородська Фортеця )

Вражає усім. Величиною території (близько 9 га), висотою і міццю стін (говорять товщина стін від 1,5 до 5 м, а висота 12 метрів), і звичайно ж красою. Бродили ми по фортеці майже цілий день. Навіть штурмували її стіни. Просто дуже вже хотілося полазити і доторкнутись до живої історії. Коротко історію замку можна прочитати прямо на його території, на табличці (про інет - взагалі мовчу). Рекомендую звернути окрему увагу на споруду внутрішньої цитаделі (такий собі замок у замку) та три внутрішніх двори (всього фортеця розділена на 4 двори). Кажуть, коли фортецю брали в облогу там ще довго можна було жити в безпеці.

А як красиво твердиня виглядає зовні! Погляньте яка вона надзвичайно гарна з того боку де її омиває дністрова затока...

При вході в замок можна побачити розкопки древнього міста Тіра, на якому побудована сама фортеця.

Фортеця, хоч і розташована скраю, на березі лиману, однак залишаєцця серцем міста. Адже всі вулиці розходяться віялом від неї. І якою б ви не йшли, обов’язково вийдете до кам’яних мурів завтовшки до 12 метрів. Їхня довжина вражає — два з половиною кілометри. По давніх стінах можна організовувати навіть прогулянки (не без адреналіну). Це найбільша за площею фортеця в Україні, яка до того ж збережена на 80%. Білгородська красуня - найкраще збереглась із усіх фортець та замків України, котрі мені довелось бачити (а це, пофастаюсь - досить і досить немало!).

У Білгорода–Дністровського є три козирі, які мають забезпечити йому довічну старість: славна історія, близький кордон і чорноморські курорти. Адже до моря звідси рукою махнути. І оті двісті тисяч туристів на рік — це в основному організовані екскурсійні групи з узбережжя. Одна біда, таке щастя триває лише три літні місяці. Потім у місті настає повний штиль.

І, мабуть, єдиний шанс на розквіт міста — забезпечити туриста впродовж цілого року. Як це є, наприклад, у Судаку чи Кам’янці–Подільському. А для цього про своє найдавніше місто повинна дізнатися спершу сама Україна. Фото середньовічної твердині мають прикрашати обкладинки модних часописів та шкільних підручників.

Білгородські відвідини повинні стати справою честі не тільки для нас, а й для близьких молдаван та румунів і навіть для дальніх турків та греків... Для всіх, хто причетний до його історії. А для цього кожен має знайти тут часточку себе — у грецькому ресторанчику, молдавській винарні чи турецькій лазні. До всього цього ще дуже далеко. Але повчитися є в кого: поляки нині становлять вагому частку туристів у тому ж Кам’янці. Зустрічались поляки з румунами і нам піч час прогулянки у фортеці.

Та що казати про іноземців, коли мої знайомі одесити, вперше відвідавши тутешню фортецю, робили квадратні очі. Як так?! За 80 кілометрів від нас таке диво, а ми потрапили сюди випадком, від нудьги, бо море сьогодні холодне, не пропадати ж вихідному, а тут ще й знайомих дідько приніс, тож і нам довелось з ними...

Ну та більше говорити нічого не буду, просто самі зберіться і поїдьте...

* * *

Бесарабія-2011. Аккерман

( Білгородська Фортеця )

Вражає усім. Величиною території (близько 9 га), висотою і міццю стін (говорять товщина стін від 1,5 до 5 м, а висота 12 метрів), і звичайно ж красою. Бродили ми по фортеці майже цілий день. Навіть штурмували її стіни. Просто дуже вже хотілося полазити і доторкнутись до живої історії. Коротко історію замку можна прочитати прямо на його території, на табличці (про інет - взагалі мовчу). Рекомендую звернути окрему увагу на споруду внутрішньої цитаделі (такий собі замок у замку) та три внутрішніх двори (всього фортеця розділена на 4 двори). Кажуть, коли фортецю брали в облогу там ще довго можна було жити в безпеці.

А як красиво твердиня виглядає зовні! Погляньте яка вона надзвичайно гарна з того боку де її омиває дністрова затока...

При вході в замок можна побачити розкопки древнього міста Тіра, на якому побудована сама фортеця.

Фортеця, хоч і розташована скраю, на березі лиману, однак залишаєцця серцем міста. Адже всі вулиці розходяться віялом від неї. І якою б ви не йшли, обов’язково вийдете до кам’яних мурів завтовшки до 12 метрів. Їхня довжина вражає — два з половиною кілометри. По давніх стінах можна організовувати навіть прогулянки (не без адреналіну). Це найбільша за площею фортеця в Україні, яка до того ж збережена на 80%. Білгородська красуня - найкраще збереглась із усіх фортець та замків України, котрі мені довелось бачити (а це, пофастаюсь - досить і досить немало!).

У Білгорода–Дністровського є три козирі, які мають забезпечити йому довічну старість: славна історія, близький кордон і чорноморські курорти. Адже до моря звідси рукою махнути. І оті двісті тисяч туристів на рік — це в основному організовані екскурсійні групи з узбережжя. Одна біда, таке щастя триває лише три літні місяці. Потім у місті настає повний штиль.

І, мабуть, єдиний шанс на розквіт міста — забезпечити туриста впродовж цілого року. Як це є, наприклад, у Судаку чи Кам’янці–Подільському. А для цього про своє найдавніше місто повинна дізнатися спершу сама Україна. Фото середньовічної твердині мають прикрашати обкладинки модних часописів та шкільних підручників.

Білгородські відвідини повинні стати справою честі не тільки для нас, а й для близьких молдаван та румунів і навіть для дальніх турків та греків... Для всіх, хто причетний до його історії. А для цього кожен має знайти тут часточку себе — у грецькому ресторанчику, молдавській винарні чи турецькій лазні. До всього цього ще дуже далеко. Але повчитися є в кого: поляки нині становлять вагому частку туристів у тому ж Кам’янці. Зустрічались поляки з румунами і нам піч час прогулянки у фортеці.

Та що казати про іноземців, коли мої знайомі одесити, вперше відвідавши тутешню фортецю, робили квадратні очі. Як так?! За 80 кілометрів від нас таке диво, а ми потрапили сюди випадком, від нудьги, бо море сьогодні холодне, не пропадати ж вихідному, а тут ще й знайомих дідько приніс, тож і нам довелось з ними...

Ну та більше говорити нічого не буду, просто самі зберіться і поїдьте...

* * *

Бесарабія-2011. Ізмаїл

Дунай в Ізмаїлі

( Місто-сам-собі-герой )

* * *

Бесарабія-2011. Ізмаїл

Дунай в Ізмаїлі

( Місто-сам-собі-герой )

* * *

Бесарабія-2011. Ізмаїл

Дунай в Ізмаїлі

( Місто-сам-собі-герой )

* * *

Бесарабія-2011. Ізмаїл

Дунай в Ізмаїлі

( Місто-сам-собі-герой )

* * *

Бесарабія-2011. Вилкове, Дунай

Дещо про наше бОгацтво

( Дунай-Дунай ану атдай... )

Ну і, звичайно Окуджава з його Вилковською фантазією...

Бесарабія-2011. Вилкове, Дунай

Дещо про наше бОгацтво

( Дунай-Дунай ану атдай... )

Ну і, звичайно Окуджава з його Вилковською фантазією...

Бесарабія-2011. Вилкове, Дунай

Дещо про наше бОгацтво

( Дунай-Дунай ану атдай... )

Ну і, звичайно Окуджава з його Вилковською фантазією...

Бесарабія-2011. Вилкове, Дунай

Дещо про наше бОгацтво

( Дунай-Дунай ану атдай... )

Одесо, я люблю тебе (с)

Любив Одесу завжди, але ніколи не був тут весною. До вчорашнього дня. Тепер я закоханий по самісінькі вуха...


Соборна площа з Грецької

( Ах, Одесса... )

* * *

О, Одесо!.. Багато хто оспівував тебе, в тому числі гіганти літератури. Не мені рівнятися з ними. Однак ти - і моє кохання теж. І я люблю тебе по-своєму, неповторно, і я знаю тебе по-своєму, неповторно. Тому я в тебе в боргу: я повинен висловити своє кохання до тебе.

У Америці вважають, що Одеса є й у них, у штаті Техас. Хрєн вони мають! І точно - ніхрєна не розуміють!

Про неперевершену красу первісної забудови Одеси: кажуть, що ще тоді, коли місто тільки будувався, кожен проект повинен був пройти конкурс. І лише найкращі архітектурні заявки отримували право втілитися в життя. Тому в Одесі немає двох однакових будинків, вони до цих пір, як би змагаються між собою, яке красивіше і витонченіше. В інших містах існують "пам'ятки": особливо гарні будинки, гідні того, щоб їх помітити, привести до них екскурсію, постояти і помилуватися. На їх фоні фотографуються, купують листівки до їх виду. В Одесі ж це зробити практично неможливо: спробуйте-но вибрати з цього різноманіття найвизначніше! Вся стара Одеса - це ж одна суцільна пам'ятка!

Можна пройти всю Пушкінську від залізничного вокзалу до Приморського бульвару, зупиняючись по півгодини буквально біля кожної будівлі та роззявивши рота дивуватися: ну скільки ж різних форм може бути, наприклад, у балкона? У принципі!? Ні за що не вгадаєте, і не порахуєте... Не знайдете двох однакових балконів на всій Пушкінській, а можливо - і у всій Одесі, якщо ви візьметеся шукати і порівнювати і голова у вас не піде обертом від всіх цих квадратних, і круглих, і прямокутних, і трикутних, і у формі квітки, і у формі фортечної вежі з зубцями, і з колонами, і зі скульптурами, іноді з металевими мереживними гратами, але головним чином балконні грати зроблені зі світлого, м'якого, сонячного кольору каменя, черепашнику. Вся Одеса з нього побудована, тому колір вулиць такий радісний і завжди святковий. Куди сірому граніту або похмурому важкому мармуру до черепашнику!

І колони, якими огороджені балкони - форм найрізноманітніших. Стільки кам'яних витребеньок ви за все життя не побачите в одному місці! Кам'яні куполи, які частенько вінчають дахи, по краях обсаджені кам'яними ж листям, плодами, гілками, завитками, вишуканими скульптурами у різних позах, кожна в єдиному екземплярі. Уздовж стіни жодного плоского місця: або скульптура в ніші, або барельєф, різноманітного стилю атланти і каріатиди, що підтримують карнизи і балкони, уздовж карнизів знову кам'яні завитки, фігурки різноманітні: суворі і смішні, безтурботно прекрасні і страшні, янголята, дивовижні міфічні істоти - все з каменю, все пристосовано для прикраси. Не знаю, чи вистачить вам двох днів, щоб пройти таким чином Пушкінську з кінця в кінець. А потім вам доведеться перейти на інший бік і виконати те ж саме в зворотному напрямку, і знову біля кожної будівлі у вас буде захоплювати дух, і ви будете вигукувати: "Ось найкрасивіша будівля Одеси!" якраз до тих пір, поки не перейдете до сусідньої споруди.

Але ж це лише одна вулиця! А ще ж є Рішельєвська, і Катерининська, Преображенська та Гаванна, і Островідова, і Тираспольська, і Садова, і Пастера - та хіба все перелічиш! І Це не згадуючи ще знамениту Дерибасівську! Навіть американізовані кіоски і кафе уздовж всієї вулиці в останні роки, і Міккі-Мауси з Мак-Дональдсами не відняли у неї цієї особливої, абсолютно одеської принади, а схоже лише додали до неї: Дерибасівська - все одно Дерибасівська! Ще навіть більш затишна і домашня після того, як з неї прибрали дорожній рух і зробили її майже по всій довжині пішохідною.

Ех, Одеса...

Одесо, я люблю тебе (с)

Любив Одесу завжди, але ніколи не був тут весною. До вчорашнього дня. Тепер я закоханий по самісінькі вуха...


Соборна площа з Грецької

( Ах, Одесса... )

* * *

О, Одесо!.. Багато хто оспівував тебе, в тому числі гіганти літератури. Не мені рівнятися з ними. Однак ти - і моє кохання теж. І я люблю тебе по-своєму, неповторно, і я знаю тебе по-своєму, неповторно. Тому я в тебе в боргу: я повинен висловити своє кохання до тебе.

У Америці вважають, що Одеса є й у них, у штаті Техас. Хрєн вони мають! І точно - ніхрєна не розуміють!

Про неперевершену красу первісної забудови Одеси: кажуть, що ще тоді, коли місто тільки будувався, кожен проект повинен був пройти конкурс. І лише найкращі архітектурні заявки отримували право втілитися в життя. Тому в Одесі немає двох однакових будинків, вони до цих пір, як би змагаються між собою, яке красивіше і витонченіше. В інших містах існують "пам'ятки": особливо гарні будинки, гідні того, щоб їх помітити, привести до них екскурсію, постояти і помилуватися. На їх фоні фотографуються, купують листівки до їх виду. В Одесі ж це зробити практично неможливо: спробуйте-но вибрати з цього різноманіття найвизначніше! Вся стара Одеса - це ж одна суцільна пам'ятка!

Можна пройти всю Пушкінську від залізничного вокзалу до Приморського бульвару, зупиняючись по півгодини буквально біля кожної будівлі та роззявивши рота дивуватися: ну скільки ж різних форм може бути, наприклад, у балкона? У принципі!? Ні за що не вгадаєте, і не порахуєте... Не знайдете двох однакових балконів на всій Пушкінській, а можливо - і у всій Одесі, якщо ви візьметеся шукати і порівнювати і голова у вас не піде обертом від всіх цих квадратних, і круглих, і прямокутних, і трикутних, і у формі квітки, і у формі фортечної вежі з зубцями, і з колонами, і зі скульптурами, іноді з металевими мереживними гратами, але головним чином балконні грати зроблені зі світлого, м'якого, сонячного кольору каменя, черепашнику. Вся Одеса з нього побудована, тому колір вулиць такий радісний і завжди святковий. Куди сірому граніту або похмурому важкому мармуру до черепашнику!

І колони, якими огороджені балкони - форм найрізноманітніших. Стільки кам'яних витребеньок ви за все життя не побачите в одному місці! Кам'яні куполи, які частенько вінчають дахи, по краях обсаджені кам'яними ж листям, плодами, гілками, завитками, вишуканими скульптурами у різних позах, кожна в єдиному екземплярі. Уздовж стіни жодного плоского місця: або скульптура в ніші, або барельєф, різноманітного стилю атланти і каріатиди, що підтримують карнизи і балкони, уздовж карнизів знову кам'яні завитки, фігурки різноманітні: суворі і смішні, безтурботно прекрасні і страшні, янголята, дивовижні міфічні істоти - все з каменю, все пристосовано для прикраси. Не знаю, чи вистачить вам двох днів, щоб пройти таким чином Пушкінську з кінця в кінець. А потім вам доведеться перейти на інший бік і виконати те ж саме в зворотному напрямку, і знову біля кожної будівлі у вас буде захоплювати дух, і ви будете вигукувати: "Ось найкрасивіша будівля Одеси!" якраз до тих пір, поки не перейдете до сусідньої споруди.

Але ж це лише одна вулиця! А ще ж є Рішельєвська, і Катерининська, Преображенська та Гаванна, і Островідова, і Тираспольська, і Садова, і Пастера - та хіба все перелічиш! І Це не згадуючи ще знамениту Дерибасівську! Навіть американізовані кіоски і кафе уздовж всієї вулиці в останні роки, і Міккі-Мауси з Мак-Дональдсами не відняли у неї цієї особливої, абсолютно одеської принади, а схоже лише додали до неї: Дерибасівська - все одно Дерибасівська! Ще навіть більш затишна і домашня після того, як з неї прибрали дорожній рух і зробили її майже по всій довжині пішохідною.

Ех, Одеса...

Одесо, я люблю тебе (с)

Любив Одесу завжди, але ніколи не був тут весною. До вчорашнього дня. Тепер я закоханий по самісінькі вуха...


Соборна площа з Грецької

( Ах, Одесса... )

* * *

О, Одесо!.. Багато хто оспівував тебе, в тому числі гіганти літератури. Не мені рівнятися з ними. Однак ти - і моє кохання теж. І я люблю тебе по-своєму, неповторно, і я знаю тебе по-своєму, неповторно. Тому я в тебе в боргу: я повинен висловити своє кохання до тебе.

У Америці вважають, що Одеса є й у них, у штаті Техас. Хрєн вони мають! І точно - ніхрєна не розуміють!

Про неперевершену красу первісної забудови Одеси: кажуть, що ще тоді, коли місто тільки будувався, кожен проект повинен був пройти конкурс. І лише найкращі архітектурні заявки отримували право втілитися в життя. Тому в Одесі немає двох однакових будинків, вони до цих пір, як би змагаються між собою, яке красивіше і витонченіше. В інших містах існують "пам'ятки": особливо гарні будинки, гідні того, щоб їх помітити, привести до них екскурсію, постояти і помилуватися. На їх фоні фотографуються, купують листівки до їх виду. В Одесі ж це зробити практично неможливо: спробуйте-но вибрати з цього різноманіття найвизначніше! Вся стара Одеса - це ж одна суцільна пам'ятка!

Можна пройти всю Пушкінську від залізничного вокзалу до Приморського бульвару, зупиняючись по півгодини буквально біля кожної будівлі та роззявивши рота дивуватися: ну скільки ж різних форм може бути, наприклад, у балкона? У принципі!? Ні за що не вгадаєте, і не порахуєте... Не знайдете двох однакових балконів на всій Пушкінській, а можливо - і у всій Одесі, якщо ви візьметеся шукати і порівнювати і голова у вас не піде обертом від всіх цих квадратних, і круглих, і прямокутних, і трикутних, і у формі квітки, і у формі фортечної вежі з зубцями, і з колонами, і зі скульптурами, іноді з металевими мереживними гратами, але головним чином балконні грати зроблені зі світлого, м'якого, сонячного кольору каменя, черепашнику. Вся Одеса з нього побудована, тому колір вулиць такий радісний і завжди святковий. Куди сірому граніту або похмурому важкому мармуру до черепашнику!

І колони, якими огороджені балкони - форм найрізноманітніших. Стільки кам'яних витребеньок ви за все життя не побачите в одному місці! Кам'яні куполи, які частенько вінчають дахи, по краях обсаджені кам'яними ж листям, плодами, гілками, завитками, вишуканими скульптурами у різних позах, кожна в єдиному екземплярі. Уздовж стіни жодного плоского місця: або скульптура в ніші, або барельєф, різноманітного стилю атланти і каріатиди, що підтримують карнизи і балкони, уздовж карнизів знову кам'яні завитки, фігурки різноманітні: суворі і смішні, безтурботно прекрасні і страшні, янголята, дивовижні міфічні істоти - все з каменю, все пристосовано для прикраси. Не знаю, чи вистачить вам двох днів, щоб пройти таким чином Пушкінську з кінця в кінець. А потім вам доведеться перейти на інший бік і виконати те ж саме в зворотному напрямку, і знову біля кожної будівлі у вас буде захоплювати дух, і ви будете вигукувати: "Ось найкрасивіша будівля Одеси!" якраз до тих пір, поки не перейдете до сусідньої споруди.

Але ж це лише одна вулиця! А ще ж є Рішельєвська, і Катерининська, Преображенська та Гаванна, і Островідова, і Тираспольська, і Садова, і Пастера - та хіба все перелічиш! І Це не згадуючи ще знамениту Дерибасівську! Навіть американізовані кіоски і кафе уздовж всієї вулиці в останні роки, і Міккі-Мауси з Мак-Дональдсами не відняли у неї цієї особливої, абсолютно одеської принади, а схоже лише додали до неї: Дерибасівська - все одно Дерибасівська! Ще навіть більш затишна і домашня після того, як з неї прибрали дорожній рух і зробили її майже по всій довжині пішохідною.

Ех, Одеса...

Одесо, я люблю тебе (с)

Любив Одесу завжди, але ніколи не був тут весною. До вчорашнього дня. Тепер я закоханий по самісінькі вуха...


Соборна площа з Грецької

( Ах, Одесса... )

* * *

О, Одесо!.. Багато хто оспівував тебе, в тому числі гіганти літератури. Не мені рівнятися з ними. Однак ти - і моє кохання теж. І я люблю тебе по-своєму, неповторно, і я знаю тебе по-своєму, неповторно. Тому я в тебе в боргу: я повинен висловити своє кохання до тебе.

У Америці вважають, що Одеса є й у них, у штаті Техас. Хрєн вони мають! І точно - ніхрєна не розуміють!

Про неперевершену красу первісної забудови Одеси: кажуть, що ще тоді, коли місто тільки будувався, кожен проект повинен був пройти конкурс. І лише найкращі архітектурні заявки отримували право втілитися в життя. Тому в Одесі немає двох однакових будинків, вони до цих пір, як би змагаються між собою, яке красивіше і витонченіше. В інших містах існують "пам'ятки": особливо гарні будинки, гідні того, щоб їх помітити, привести до них екскурсію, постояти і помилуватися. На їх фоні фотографуються, купують листівки до їх виду. В Одесі ж це зробити практично неможливо: спробуйте-но вибрати з цього різноманіття найвизначніше! Вся стара Одеса - це ж одна суцільна пам'ятка!

Можна пройти всю Пушкінську від залізничного вокзалу до Приморського бульвару, зупиняючись по півгодини буквально біля кожної будівлі та роззявивши рота дивуватися: ну скільки ж різних форм може бути, наприклад, у балкона? У принципі!? Ні за що не вгадаєте, і не порахуєте... Не знайдете двох однакових балконів на всій Пушкінській, а можливо - і у всій Одесі, якщо ви візьметеся шукати і порівнювати і голова у вас не піде обертом від всіх цих квадратних, і круглих, і прямокутних, і трикутних, і у формі квітки, і у формі фортечної вежі з зубцями, і з колонами, і зі скульптурами, іноді з металевими мереживними гратами, але головним чином балконні грати зроблені зі світлого, м'якого, сонячного кольору каменя, черепашнику. Вся Одеса з нього побудована, тому колір вулиць такий радісний і завжди святковий. Куди сірому граніту або похмурому важкому мармуру до черепашнику!

І колони, якими огороджені балкони - форм найрізноманітніших. Стільки кам'яних витребеньок ви за все життя не побачите в одному місці! Кам'яні куполи, які частенько вінчають дахи, по краях обсаджені кам'яними ж листям, плодами, гілками, завитками, вишуканими скульптурами у різних позах, кожна в єдиному екземплярі. Уздовж стіни жодного плоского місця: або скульптура в ніші, або барельєф, різноманітного стилю атланти і каріатиди, що підтримують карнизи і балкони, уздовж карнизів знову кам'яні завитки, фігурки різноманітні: суворі і смішні, безтурботно прекрасні і страшні, янголята, дивовижні міфічні істоти - все з каменю, все пристосовано для прикраси. Не знаю, чи вистачить вам двох днів, щоб пройти таким чином Пушкінську з кінця в кінець. А потім вам доведеться перейти на інший бік і виконати те ж саме в зворотному напрямку, і знову біля кожної будівлі у вас буде захоплювати дух, і ви будете вигукувати: "Ось найкрасивіша будівля Одеси!" якраз до тих пір, поки не перейдете до сусідньої споруди.

Але ж це лише одна вулиця! А ще ж є Рішельєвська, і Катерининська, Преображенська та Гаванна, і Островідова, і Тираспольська, і Садова, і Пастера - та хіба все перелічиш! І Це не згадуючи ще знамениту Дерибасівську! Навіть американізовані кіоски і кафе уздовж всієї вулиці в останні роки, і Міккі-Мауси з Мак-Дональдсами не відняли у неї цієї особливої, абсолютно одеської принади, а схоже лише додали до неї: Дерибасівська - все одно Дерибасівська! Ще навіть більш затишна і домашня після того, як з неї прибрали дорожній рух і зробили її майже по всій довжині пішохідною.

Ех, Одеса...

Відрядження

Originally posted by anyword at Відрядження

Жена позвонила, когда он уже валялся на кровати.

- Привет!
- Привет.
- Как дела, что нового?
- Ну... – протянул он – какие новости могут быть с утра? Все как всегда. Птички поют.

На улице и правда было хорошо. Солнечное утро только начинало свой разбег и густая зелень деревьев приятно освежала серый пейзаж. «В Бостоне сейчас 19:12» автоматически отметил он, взглянув на второе электронное табло своих навороченных наручных часов. Он попытался представить себе весну на бейсбольном пятачке Лэнгон парка, возле которого, вдоль Комершиал Стрит, он обычно парковался на своем старом Н2. «Ребята, наверное, уже в разгаре игры» снова подумал он и сказал:

- Как там Нэнси?
- Сейчас дам ей трубку – и жена позвала к телефону дочь.

Послышались нарастающие мелкие и частые шлепающие звуки, сопровождаемые радостным визгом, и наконец, в трубке громко зазвенело:

- Привет пап!!!
- Здравствуй, милая! Как дела?
- У меня новая компьютерная игра! – радостно сообщила Нэнси – Называется «Убей Билла». Классная! Ты когда приедешь?
- Уже скоро, родненькая. Командировка заканчивается. Привезу тебе глиняные сувенирчики.
- Ух ты! – заверещала Нэнси. – Жду тебя, папка! Приезжай скорей! Ну, пока, целую! Я побежала играть!

И он снова услышал то же мелкое, частое шлепанье, но уже быстро удаляющееся куда-то вглубь комнаты.

Жена снова взяла трубку.

- У тебя точно все нормально? Голос немного уставший.
- Ерунда. Была небольшая работа под утро. Уже все починили.
- Я соскучилась по тебе, знаешь?
- Знаю – сказал он, пытаясь одновременно развязать шнурок на ботинке. – Теперь уже скоро.
- Я люблю тебя.
- И я тебя. – сказал он, стаскивая левый ботинок. – Думаю, что на следующей неделе пришлют смену. Мы свою работу уже сделали. Обьект сдан в эксплуатацию.
- Я позвоню в среду.
- Договорились – сказал он – Поцелуй Нэнси за меня перед сном.
- Я всегда так делаю, когда тебя нет.
- Да, я знаю – сказал он – Ну, пока.
- Целую тебя.
- И я тебя – сказал он.

Потом уже не спеша он снял и правый ботинок. Носок был немного запачкан брызгами крови, но это его мало волновало – им всегда меняли форму после штурма. Он воткнул ноги в растоптанные кроссовки, с заткнутыми внутрь шнурками, подошел к стойке, взял свою MP5SD, которая еще пахла пороховыми газами и пошел чистить оружие. Усталости не было. Было обычное ощущение от хорошо разогретых мышц, от щедро разлитого по телу адреналина, от привычного ощущения выполненной работы.

По пути он взял пластиковую бутылочку воды с тумбочки и открутил крышку. Отхлебнул, посмотрел в окно и поставил бутылку назад. День действительно был замечательный. И он точно знал, что после написания спецрапорта, который составляет каждый боец из взвода Navy SEAL-CIA после штурма, его мозг уже через пару дней начнет избавляться от деталей. Потому что их так учили. И уж тем более, не придут в его сон подробности последних минут атаки, когда через пару секунд после взрыва свето-шумовой Mk 141, он вскочил в проем окна, и увидев, как откуда-то сбоку, через комнату, метнулась женская тень в длинном платье, совершенно привычно нажал на спусковой курок. Очередь разметала в лохмотья ее живот, но сердце все еще гнало кровь по разорванным сосудам, когда он перепрыгивая через нее мчался в главную комнату. Из-за этого и брызги крови на ботинке и правой штанине. Когда он вбегал через дверь с кухни, трое десантников уже стояли над мертвым террористом №1, голова которого, с застывшей ироничной улыбкой, покоилась в луже крови.

- Ну что, по пивку? – спросил он у Райана, заходя в оружейную комнату. Тот уже вовсю орудовал шомполом. Райан во время штурма работал на его прикрытие. Надежный парень.

- Обязательно. Я об этом мечтаю со вчерашнего дня. – и Райан обнажил изумительные зубы, которые по наследству достаются почти всем афроамериканцам. – В двенадцать?

- Давай чуть позже. Часика в три. Мне еще надо пробежаться по местному рынку, купить дочке кое-какие безделушки, а то потом может не оказаться времени перед отьездом.

Эндрю был очень хорошим отцом. Он всегда помнил о своей семье и хорошо делал свою работу. Он был идеальным среднестатистическим американцем, исполнительным и без сложных рефлексий. Хорошо запрограмированный мортгиджем и многолетними ценностями звездно-полосатого флага, под которым, в серо-зеленой долларовой тени, покоился весь мир.

Відрядження

Originally posted by anyword at Відрядження

Жена позвонила, когда он уже валялся на кровати.

- Привет!
- Привет.
- Как дела, что нового?
- Ну... – протянул он – какие новости могут быть с утра? Все как всегда. Птички поют.

На улице и правда было хорошо. Солнечное утро только начинало свой разбег и густая зелень деревьев приятно освежала серый пейзаж. «В Бостоне сейчас 19:12» автоматически отметил он, взглянув на второе электронное табло своих навороченных наручных часов. Он попытался представить себе весну на бейсбольном пятачке Лэнгон парка, возле которого, вдоль Комершиал Стрит, он обычно парковался на своем старом Н2. «Ребята, наверное, уже в разгаре игры» снова подумал он и сказал:

- Как там Нэнси?
- Сейчас дам ей трубку – и жена позвала к телефону дочь.

Послышались нарастающие мелкие и частые шлепающие звуки, сопровождаемые радостным визгом, и наконец, в трубке громко зазвенело:

- Привет пап!!!
- Здравствуй, милая! Как дела?
- У меня новая компьютерная игра! – радостно сообщила Нэнси – Называется «Убей Билла». Классная! Ты когда приедешь?
- Уже скоро, родненькая. Командировка заканчивается. Привезу тебе глиняные сувенирчики.
- Ух ты! – заверещала Нэнси. – Жду тебя, папка! Приезжай скорей! Ну, пока, целую! Я побежала играть!

И он снова услышал то же мелкое, частое шлепанье, но уже быстро удаляющееся куда-то вглубь комнаты.

Жена снова взяла трубку.

- У тебя точно все нормально? Голос немного уставший.
- Ерунда. Была небольшая работа под утро. Уже все починили.
- Я соскучилась по тебе, знаешь?
- Знаю – сказал он, пытаясь одновременно развязать шнурок на ботинке. – Теперь уже скоро.
- Я люблю тебя.
- И я тебя. – сказал он, стаскивая левый ботинок. – Думаю, что на следующей неделе пришлют смену. Мы свою работу уже сделали. Обьект сдан в эксплуатацию.
- Я позвоню в среду.
- Договорились – сказал он – Поцелуй Нэнси за меня перед сном.
- Я всегда так делаю, когда тебя нет.
- Да, я знаю – сказал он – Ну, пока.
- Целую тебя.
- И я тебя – сказал он.

Потом уже не спеша он снял и правый ботинок. Носок был немного запачкан брызгами крови, но это его мало волновало – им всегда меняли форму после штурма. Он воткнул ноги в растоптанные кроссовки, с заткнутыми внутрь шнурками, подошел к стойке, взял свою MP5SD, которая еще пахла пороховыми газами и пошел чистить оружие. Усталости не было. Было обычное ощущение от хорошо разогретых мышц, от щедро разлитого по телу адреналина, от привычного ощущения выполненной работы.

По пути он взял пластиковую бутылочку воды с тумбочки и открутил крышку. Отхлебнул, посмотрел в окно и поставил бутылку назад. День действительно был замечательный. И он точно знал, что после написания спецрапорта, который составляет каждый боец из взвода Navy SEAL-CIA после штурма, его мозг уже через пару дней начнет избавляться от деталей. Потому что их так учили. И уж тем более, не придут в его сон подробности последних минут атаки, когда через пару секунд после взрыва свето-шумовой Mk 141, он вскочил в проем окна, и увидев, как откуда-то сбоку, через комнату, метнулась женская тень в длинном платье, совершенно привычно нажал на спусковой курок. Очередь разметала в лохмотья ее живот, но сердце все еще гнало кровь по разорванным сосудам, когда он перепрыгивая через нее мчался в главную комнату. Из-за этого и брызги крови на ботинке и правой штанине. Когда он вбегал через дверь с кухни, трое десантников уже стояли над мертвым террористом №1, голова которого, с застывшей ироничной улыбкой, покоилась в луже крови.

- Ну что, по пивку? – спросил он у Райана, заходя в оружейную комнату. Тот уже вовсю орудовал шомполом. Райан во время штурма работал на его прикрытие. Надежный парень.

- Обязательно. Я об этом мечтаю со вчерашнего дня. – и Райан обнажил изумительные зубы, которые по наследству достаются почти всем афроамериканцам. – В двенадцать?

- Давай чуть позже. Часика в три. Мне еще надо пробежаться по местному рынку, купить дочке кое-какие безделушки, а то потом может не оказаться времени перед отьездом.

Эндрю был очень хорошим отцом. Он всегда помнил о своей семье и хорошо делал свою работу. Он был идеальным среднестатистическим американцем, исполнительным и без сложных рефлексий. Хорошо запрограмированный мортгиджем и многолетними ценностями звездно-полосатого флага, под которым, в серо-зеленой долларовой тени, покоился весь мир.

Відрядження

Originally posted by anyword at Відрядження

Жена позвонила, когда он уже валялся на кровати.

- Привет!
- Привет.
- Как дела, что нового?
- Ну... – протянул он – какие новости могут быть с утра? Все как всегда. Птички поют.

На улице и правда было хорошо. Солнечное утро только начинало свой разбег и густая зелень деревьев приятно освежала серый пейзаж. «В Бостоне сейчас 19:12» автоматически отметил он, взглянув на второе электронное табло своих навороченных наручных часов. Он попытался представить себе весну на бейсбольном пятачке Лэнгон парка, возле которого, вдоль Комершиал Стрит, он обычно парковался на своем старом Н2. «Ребята, наверное, уже в разгаре игры» снова подумал он и сказал:

- Как там Нэнси?
- Сейчас дам ей трубку – и жена позвала к телефону дочь.

Послышались нарастающие мелкие и частые шлепающие звуки, сопровождаемые радостным визгом, и наконец, в трубке громко зазвенело:

- Привет пап!!!
- Здравствуй, милая! Как дела?
- У меня новая компьютерная игра! – радостно сообщила Нэнси – Называется «Убей Билла». Классная! Ты когда приедешь?
- Уже скоро, родненькая. Командировка заканчивается. Привезу тебе глиняные сувенирчики.
- Ух ты! – заверещала Нэнси. – Жду тебя, папка! Приезжай скорей! Ну, пока, целую! Я побежала играть!

И он снова услышал то же мелкое, частое шлепанье, но уже быстро удаляющееся куда-то вглубь комнаты.

Жена снова взяла трубку.

- У тебя точно все нормально? Голос немного уставший.
- Ерунда. Была небольшая работа под утро. Уже все починили.
- Я соскучилась по тебе, знаешь?
- Знаю – сказал он, пытаясь одновременно развязать шнурок на ботинке. – Теперь уже скоро.
- Я люблю тебя.
- И я тебя. – сказал он, стаскивая левый ботинок. – Думаю, что на следующей неделе пришлют смену. Мы свою работу уже сделали. Обьект сдан в эксплуатацию.
- Я позвоню в среду.
- Договорились – сказал он – Поцелуй Нэнси за меня перед сном.
- Я всегда так делаю, когда тебя нет.
- Да, я знаю – сказал он – Ну, пока.
- Целую тебя.
- И я тебя – сказал он.

Потом уже не спеша он снял и правый ботинок. Носок был немного запачкан брызгами крови, но это его мало волновало – им всегда меняли форму после штурма. Он воткнул ноги в растоптанные кроссовки, с заткнутыми внутрь шнурками, подошел к стойке, взял свою MP5SD, которая еще пахла пороховыми газами и пошел чистить оружие. Усталости не было. Было обычное ощущение от хорошо разогретых мышц, от щедро разлитого по телу адреналина, от привычного ощущения выполненной работы.

По пути он взял пластиковую бутылочку воды с тумбочки и открутил крышку. Отхлебнул, посмотрел в окно и поставил бутылку назад. День действительно был замечательный. И он точно знал, что после написания спецрапорта, который составляет каждый боец из взвода Navy SEAL-CIA после штурма, его мозг уже через пару дней начнет избавляться от деталей. Потому что их так учили. И уж тем более, не придут в его сон подробности последних минут атаки, когда через пару секунд после взрыва свето-шумовой Mk 141, он вскочил в проем окна, и увидев, как откуда-то сбоку, через комнату, метнулась женская тень в длинном платье, совершенно привычно нажал на спусковой курок. Очередь разметала в лохмотья ее живот, но сердце все еще гнало кровь по разорванным сосудам, когда он перепрыгивая через нее мчался в главную комнату. Из-за этого и брызги крови на ботинке и правой штанине. Когда он вбегал через дверь с кухни, трое десантников уже стояли над мертвым террористом №1, голова которого, с застывшей ироничной улыбкой, покоилась в луже крови.

- Ну что, по пивку? – спросил он у Райана, заходя в оружейную комнату. Тот уже вовсю орудовал шомполом. Райан во время штурма работал на его прикрытие. Надежный парень.

- Обязательно. Я об этом мечтаю со вчерашнего дня. – и Райан обнажил изумительные зубы, которые по наследству достаются почти всем афроамериканцам. – В двенадцать?

- Давай чуть позже. Часика в три. Мне еще надо пробежаться по местному рынку, купить дочке кое-какие безделушки, а то потом может не оказаться времени перед отьездом.

Эндрю был очень хорошим отцом. Он всегда помнил о своей семье и хорошо делал свою работу. Он был идеальным среднестатистическим американцем, исполнительным и без сложных рефлексий. Хорошо запрограмированный мортгиджем и многолетними ценностями звездно-полосатого флага, под которым, в серо-зеленой долларовой тени, покоился весь мир.

Відрядження

Originally posted by anyword at Відрядження

Жена позвонила, когда он уже валялся на кровати.

- Привет!
- Привет.
- Как дела, что нового?
- Ну... – протянул он – какие новости могут быть с утра? Все как всегда. Птички поют.

На улице и правда было хорошо. Солнечное утро только начинало свой разбег и густая зелень деревьев приятно освежала серый пейзаж. «В Бостоне сейчас 19:12» автоматически отметил он, взглянув на второе электронное табло своих навороченных наручных часов. Он попытался представить себе весну на бейсбольном пятачке Лэнгон парка, возле которого, вдоль Комершиал Стрит, он обычно парковался на своем старом Н2. «Ребята, наверное, уже в разгаре игры» снова подумал он и сказал:

- Как там Нэнси?
- Сейчас дам ей трубку – и жена позвала к телефону дочь.

Послышались нарастающие мелкие и частые шлепающие звуки, сопровождаемые радостным визгом, и наконец, в трубке громко зазвенело:

- Привет пап!!!
- Здравствуй, милая! Как дела?
- У меня новая компьютерная игра! – радостно сообщила Нэнси – Называется «Убей Билла». Классная! Ты когда приедешь?
- Уже скоро, родненькая. Командировка заканчивается. Привезу тебе глиняные сувенирчики.
- Ух ты! – заверещала Нэнси. – Жду тебя, папка! Приезжай скорей! Ну, пока, целую! Я побежала играть!

И он снова услышал то же мелкое, частое шлепанье, но уже быстро удаляющееся куда-то вглубь комнаты.

Жена снова взяла трубку.

- У тебя точно все нормально? Голос немного уставший.
- Ерунда. Была небольшая работа под утро. Уже все починили.
- Я соскучилась по тебе, знаешь?
- Знаю – сказал он, пытаясь одновременно развязать шнурок на ботинке. – Теперь уже скоро.
- Я люблю тебя.
- И я тебя. – сказал он, стаскивая левый ботинок. – Думаю, что на следующей неделе пришлют смену. Мы свою работу уже сделали. Обьект сдан в эксплуатацию.
- Я позвоню в среду.
- Договорились – сказал он – Поцелуй Нэнси за меня перед сном.
- Я всегда так делаю, когда тебя нет.
- Да, я знаю – сказал он – Ну, пока.
- Целую тебя.
- И я тебя – сказал он.

Потом уже не спеша он снял и правый ботинок. Носок был немного запачкан брызгами крови, но это его мало волновало – им всегда меняли форму после штурма. Он воткнул ноги в растоптанные кроссовки, с заткнутыми внутрь шнурками, подошел к стойке, взял свою MP5SD, которая еще пахла пороховыми газами и пошел чистить оружие. Усталости не было. Было обычное ощущение от хорошо разогретых мышц, от щедро разлитого по телу адреналина, от привычного ощущения выполненной работы.

По пути он взял пластиковую бутылочку воды с тумбочки и открутил крышку. Отхлебнул, посмотрел в окно и поставил бутылку назад. День действительно был замечательный. И он точно знал, что после написания спецрапорта, который составляет каждый боец из взвода Navy SEAL-CIA после штурма, его мозг уже через пару дней начнет избавляться от деталей. Потому что их так учили. И уж тем более, не придут в его сон подробности последних минут атаки, когда через пару секунд после взрыва свето-шумовой Mk 141, он вскочил в проем окна, и увидев, как откуда-то сбоку, через комнату, метнулась женская тень в длинном платье, совершенно привычно нажал на спусковой курок. Очередь разметала в лохмотья ее живот, но сердце все еще гнало кровь по разорванным сосудам, когда он перепрыгивая через нее мчался в главную комнату. Из-за этого и брызги крови на ботинке и правой штанине. Когда он вбегал через дверь с кухни, трое десантников уже стояли над мертвым террористом №1, голова которого, с застывшей ироничной улыбкой, покоилась в луже крови.

- Ну что, по пивку? – спросил он у Райана, заходя в оружейную комнату. Тот уже вовсю орудовал шомполом. Райан во время штурма работал на его прикрытие. Надежный парень.

- Обязательно. Я об этом мечтаю со вчерашнего дня. – и Райан обнажил изумительные зубы, которые по наследству достаются почти всем афроамериканцам. – В двенадцать?

- Давай чуть позже. Часика в три. Мне еще надо пробежаться по местному рынку, купить дочке кое-какие безделушки, а то потом может не оказаться времени перед отьездом.

Эндрю был очень хорошим отцом. Он всегда помнил о своей семье и хорошо делал свою работу. Он был идеальным среднестатистическим американцем, исполнительным и без сложных рефлексий. Хорошо запрограмированный мортгиджем и многолетними ценностями звездно-полосатого флага, под которым, в серо-зеленой долларовой тени, покоился весь мир.