La bohème

[adamnet]

Я розповім вам про часи,
Про які не можуть знати ті,
Кому немає двадцяти.
На Монмартрі у той час
Квітнув бузок
Прямо під нашими вікнами.
Тут була
Наша скромна кімнатка,
Наше гніздечко,
Тут ми і познайомилися,
Де я страждав від голоду,
А ти позувала ню.


Богема, богема -
Це значить, ми щасливі.
Богема, богема -
Ми обідали раз на два дні.

У сусідньому кафе
Нас таких збиралося кілька чоловік,
Які очікували слави,
Жебраків,
з порожніми шлунками,
Але які продовжували вірити.
І коли в якому-небудь бістро
За гарячий обід
У нас брали наші картини,
Ми читали вірші,
Сидячи навколо однієї тарілки,
І забувши про зиму.

Богема, богема -
Це означало: ти прекрасна.
Богема, богема -
У кожному з нас жив геній.

Мені часто доводилось тоді
Простояти всю ніч
Перед мольбертом,
Підправляючи малюнок,
Лінії грудей, обриси стегна -
І лише вранці
Ми могли присісти, нарешті,
За філіжанкою кави,
Розбиті, але очманілі від радості.
Потрібно було, щоб ми
Любили одне одного,
І любили життя.

Богема, богема -
Це значить, нам по двадцять років.
Богема, богема -
І ми жили в дусі часу.

Коли якось, випадково
Проходжу повз
Мій старий будинок,
Я не впізнаю
Ні вулиць, ні стін,
Які бачили мою юність.
Над сходами нагорі
Я шукаю студію,
Якої більше немає.
У своєму новому образі
Монмартр здаєцця похмурим,
І бузок відцвів.

Богема, богема -
Якими молодими і божевільними ми були!
Богема, богема -
Це більше нічого не значить.