![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
adamnetСвітить яскраве сонечко і весна пре у всі шпарини. Гляди, незабаром зійдуть рештки снігу і льоду, а на відігрітій землі з’являться перші квіти і ніжна зелена трава...
Навесні всі сподіваються на краще. Усі пісні дзвінких FM-станцій, всі трелі ранкових птахів обіцяють раптові чудеса, флірт, забуту любов і надбавку до зарплати. Набухають бруньки, перестає боліти печінка, а співочі пташки залишають свіжі плями на світлих весняних куртках «до грошей» – життя налагоджується!
Але тисячі людей щодня відкривають пачки сигарет і кидають целофанові обгортки на асфальт (як і недопалки). Тисячі людей у метро ломляться у двері вагону, не даючи пасажирам спершу вийти з нього. Тисячі даішників, точніше, тисячі офіцерів міліції щоденно беруть хабарі, і лицемірно просять тебе більше не порушувати. (Тю, ідіоти! Якщо ти не будеш порушувати, на які ж гроші вони будуть купувати дітям шоколад, жінці – морозиво, а собі кальсони, щоб не мерзнути, сидячи в засідці?) Десятки тисяч людей кожен божий день поводять себе, щонайменше, некультурно.
І я – не виняток. Десь матюкаюсь, не замислюючись про людей, що випадково можуть опинитись поруч, десь не притримують двері людини, що йде позаду, десь дратував інших людей, які заслуговують на спокій і справедливість. Але в той же час я щиро прагну робити маленькі речі, які точно не шкодять моєму місту і суспільству. Я практично ніколи не викидаю сміття на вулиці – ні у вікно автомобіля, ані повз урну. Я майже завжди вітаюсь в обмінних пунктах, банках, касах, на митниці, паспортному контролі і таксі, як і «Дякую!» і «Вибачте!». І майже ніколи не чую нічого навзаєм у відповідь. Я не розмовляю по мобільному телефону у громадському транспорті. І ще я не плююсь жуйками де завгодно, навіть якщо до найближчого смітника потрібно пройти олімпійську дистанцію. Загалом, намагаюся, як мінімум, не псувати рідне місто (Києву і так у цьому відношенні хронічно не щастить). Я доглядаю газон біля своєї багатоповерхівки: завіз туди 25 кубометрів ґрунту, висіяв газонну траву, виклав плитами протоптану «навпрошки» доріжку і регулярно висаджую дерева, котрі згорають від спеки чи ламаються перехожими (для чого?!). Я ніколи не паркуюсь на газонах, бо паркуватися на газонах погано. Найперш за все, тому, що це щкодить самим газонам, крім того це заборонено. І, порушуючи цей порядок, ми ніби сигналізуємо оточуючим: «нам насpати з високої гірки на вас з вашими дурними порядками», що, у свою чергу, неодмінно спровокує порушення порядків іншими суб'єктами, в мізках яких замкнеться нехитрий логічний ланцюжок: «раз йому можна, значить, можна і мені». Причому, ці інші можуть знехтувати якимись іншими порядками – наприклад, правом на недоторканність приватної власності або прикрасити такий автомобіль на газоні за допомогою гвіздка, графіті або скинутої з п'ятнадцятого поверху діжки з фікусом. Медицині такі випадки відомі. Питання полягає у тому чому люди паркуються на газонах? Зрозуміло, чому. Наші міста сплановані так, що в них немає місця для цього великої кількості машин, які заповнили ці міста останніми роками. І в найближчі роки навряд чи щось кардинально зміниться. Тому часто доводиться чути: «ну, запаркувався на газоні, а що я мав робити? Покажіть, куди я ще міг стати?». Проте, шановні, це – не та тема. Якщо нас з вами не влаштовують принципи забудови міст – ми повинні звертатися у відповідні адмінінстанції, а не вступати в протиборство з громадянами, яким не подобається перетворення їх дворів у пустирі, а їх доріг – на брудне місиво. Треба розуміти, що парковка наших з вами машин – це наша особиста проблема. Я, наприклад, цю проблему вирішив ще років ...надцять тому придбавши за пристойні гроші бокс у багатоповерховому гаражі. До нього потрібно пройти хвилин двадцять, зате я нікому не заважаю, і гарантований від «народної творчості», до того ж і машинні моїй у будь-яку негоду добре. Насправді, дослідним шляхом встановлено, що місце для паркування є завжди є, його просто треба знайти. Так, іноді воно виявиться за чверть години ходьби... Не влаштовує? Не питання! Можливо, все обійдеться, і вашу машину ніхто не чіпатиме...
І, коли говорити щиро, я сподіваюся (весна все-таки), що на цих струнах доброти і взаєморозуміння з кожним днем будуть грати все більше жителів нашої чудової країни… Якось минулого року по місту висіли борди з фотографією роздертою дивану та розкиданих порожніх пляшок. І над цим пейзажем було розміщено заклик: «Бережіть природу! Відпочивайте вдома!» На жаль, ці плакати довго не протрималися й лісові галявини від цього чистішими не стали. Але для початку і це добре. Чи не спрацювало у перший раз – спрацює у третій, четвертий, п'ятий! Важливо поставитися до цього з душею і зі смаком. А такі слогани-нагадування повинні бути як можна простішими і точнішими.
Наприклад, такі:
1. Будь ласка, не кричіть розмовляючи по телефону в маршрутці чи метро!
2. Будь ласка, не включайте в транспорті на повну гучність пісні та відео з телефону.
3. Коли ваша ласка, не сціть тверезими в під’їздах!
4. Шануйте себе і оточуючих! Не паркуйтесь на газонах і тротуарах!
5. Будь ласка, викидайте сміття до урн при цьому намагайтеся поціляти недопалками і сміттям у ці урни!
6. Не соромтеся говорити «Вибачте!»
7. Даруйте дітям подарунки вчасно!
8. Будь ласка, не пийте, не куріть, не пишіть SMS і не розмовляйте по телефону за кермом!
9. Старайтеся не матюкатися у присутності інших людей!
10.Не переходьте у розмові з незнайомцем відразу на «ти»!
От кілька перших простих весняних заповідей, які прийшли у мою гуманітарну голову. Я вірю, що вони збудуться. У крайньому випадку – ні… Усіх зацікавлених прошу продовжити цей перелік!
Загальна ввічливість може витіснити загальнонаціональне хамство, якщо прості речі будуть робити якомога більша кількість людей.
* * *
Навесні всі сподіваються на краще. Усі пісні дзвінких FM-станцій, всі трелі ранкових птахів обіцяють раптові чудеса, флірт, забуту любов і надбавку до зарплати. Набухають бруньки, перестає боліти печінка, а співочі пташки залишають свіжі плями на світлих весняних куртках «до грошей» – життя налагоджується!
Але тисячі людей щодня відкривають пачки сигарет і кидають целофанові обгортки на асфальт (як і недопалки). Тисячі людей у метро ломляться у двері вагону, не даючи пасажирам спершу вийти з нього. Тисячі даішників, точніше, тисячі офіцерів міліції щоденно беруть хабарі, і лицемірно просять тебе більше не порушувати. (Тю, ідіоти! Якщо ти не будеш порушувати, на які ж гроші вони будуть купувати дітям шоколад, жінці – морозиво, а собі кальсони, щоб не мерзнути, сидячи в засідці?) Десятки тисяч людей кожен божий день поводять себе, щонайменше, некультурно.
І я – не виняток. Десь матюкаюсь, не замислюючись про людей, що випадково можуть опинитись поруч, десь не притримують двері людини, що йде позаду, десь дратував інших людей, які заслуговують на спокій і справедливість. Але в той же час я щиро прагну робити маленькі речі, які точно не шкодять моєму місту і суспільству. Я практично ніколи не викидаю сміття на вулиці – ні у вікно автомобіля, ані повз урну. Я майже завжди вітаюсь в обмінних пунктах, банках, касах, на митниці, паспортному контролі і таксі, як і «Дякую!» і «Вибачте!». І майже ніколи не чую нічого навзаєм у відповідь. Я не розмовляю по мобільному телефону у громадському транспорті. І ще я не плююсь жуйками де завгодно, навіть якщо до найближчого смітника потрібно пройти олімпійську дистанцію. Загалом, намагаюся, як мінімум, не псувати рідне місто (Києву і так у цьому відношенні хронічно не щастить). Я доглядаю газон біля своєї багатоповерхівки: завіз туди 25 кубометрів ґрунту, висіяв газонну траву, виклав плитами протоптану «навпрошки» доріжку і регулярно висаджую дерева, котрі згорають від спеки чи ламаються перехожими (для чого?!). Я ніколи не паркуюсь на газонах, бо паркуватися на газонах погано. Найперш за все, тому, що це щкодить самим газонам, крім того це заборонено. І, порушуючи цей порядок, ми ніби сигналізуємо оточуючим: «нам насpати з високої гірки на вас з вашими дурними порядками», що, у свою чергу, неодмінно спровокує порушення порядків іншими суб'єктами, в мізках яких замкнеться нехитрий логічний ланцюжок: «раз йому можна, значить, можна і мені». Причому, ці інші можуть знехтувати якимись іншими порядками – наприклад, правом на недоторканність приватної власності або прикрасити такий автомобіль на газоні за допомогою гвіздка, графіті або скинутої з п'ятнадцятого поверху діжки з фікусом. Медицині такі випадки відомі. Питання полягає у тому чому люди паркуються на газонах? Зрозуміло, чому. Наші міста сплановані так, що в них немає місця для цього великої кількості машин, які заповнили ці міста останніми роками. І в найближчі роки навряд чи щось кардинально зміниться. Тому часто доводиться чути: «ну, запаркувався на газоні, а що я мав робити? Покажіть, куди я ще міг стати?». Проте, шановні, це – не та тема. Якщо нас з вами не влаштовують принципи забудови міст – ми повинні звертатися у відповідні адмінінстанції, а не вступати в протиборство з громадянами, яким не подобається перетворення їх дворів у пустирі, а їх доріг – на брудне місиво. Треба розуміти, що парковка наших з вами машин – це наша особиста проблема. Я, наприклад, цю проблему вирішив ще років ...надцять тому придбавши за пристойні гроші бокс у багатоповерховому гаражі. До нього потрібно пройти хвилин двадцять, зате я нікому не заважаю, і гарантований від «народної творчості», до того ж і машинні моїй у будь-яку негоду добре. Насправді, дослідним шляхом встановлено, що місце для паркування є завжди є, його просто треба знайти. Так, іноді воно виявиться за чверть години ходьби... Не влаштовує? Не питання! Можливо, все обійдеться, і вашу машину ніхто не чіпатиме...
І, коли говорити щиро, я сподіваюся (весна все-таки), що на цих струнах доброти і взаєморозуміння з кожним днем будуть грати все більше жителів нашої чудової країни… Якось минулого року по місту висіли борди з фотографією роздертою дивану та розкиданих порожніх пляшок. І над цим пейзажем було розміщено заклик: «Бережіть природу! Відпочивайте вдома!» На жаль, ці плакати довго не протрималися й лісові галявини від цього чистішими не стали. Але для початку і це добре. Чи не спрацювало у перший раз – спрацює у третій, четвертий, п'ятий! Важливо поставитися до цього з душею і зі смаком. А такі слогани-нагадування повинні бути як можна простішими і точнішими.
Наприклад, такі:
1. Будь ласка, не кричіть розмовляючи по телефону в маршрутці чи метро!
2. Будь ласка, не включайте в транспорті на повну гучність пісні та відео з телефону.
3. Коли ваша ласка, не сціть тверезими в під’їздах!
4. Шануйте себе і оточуючих! Не паркуйтесь на газонах і тротуарах!
5. Будь ласка, викидайте сміття до урн при цьому намагайтеся поціляти недопалками і сміттям у ці урни!
6. Не соромтеся говорити «Вибачте!»
7. Даруйте дітям подарунки вчасно!
8. Будь ласка, не пийте, не куріть, не пишіть SMS і не розмовляйте по телефону за кермом!
9. Старайтеся не матюкатися у присутності інших людей!
10.Не переходьте у розмові з незнайомцем відразу на «ти»!
От кілька перших простих весняних заповідей, які прийшли у мою гуманітарну голову. Я вірю, що вони збудуться. У крайньому випадку – ні… Усіх зацікавлених прошу продовжити цей перелік!
Загальна ввічливість може витіснити загальнонаціональне хамство, якщо прості речі будуть робити якомога більша кількість людей.
* * *
