Примус до України

[adamnet]

* * *

надзвичайно співзвучна моєму власному усвідомленню часу і поточних реалій стаття К.Щоткіної. дуже раджу прочитати

>>>Майдан відстояли не галичани, кияни чи студенти, — його перемога стала можливою завдяки тому, що вся країна виявилася обплутаною мережею спільного інтересу, спільної справи, в якій кожен брав участь, як і чим міг. Ця мережа і стала Україною — бо іншої не було. Не-Україна — це просто ті, хто (поки що?) поза цією мережею.

Comments

[100eva.livejournal.com]

*Якщо не вірите, спробуйте для загального розвитку "почутигаличину". Місцеві "інтелектуальні лідери" на давним-давно говорять, що треба відокремлюватися. Бодай трьома-чотирма-п'ятьма областями. А Київ хай і далі робить із Донбасом (а заодно з усіма іншими Миколаєвими, Херсонами та Кривими Рогами) все, що хоче: годує, слухає, втихомирює, федералізує, стирає з обличчя землі — на що стачить пороху (пардон за двозначність). Чому саме ці три-чотири області виявляться "Україною", вони не в змозі пояснити.

Галичани про від"єднання говорять, як зі зла виривається й..б т.. м..ь. Щоб скинути накопичені емоції. Тому і не в змозі пояснити. Поки нам нічо смертельне не загрожує, ми живем своїм життям, як вдається. Але не відмежовуючись. І часто дуже активно не відмежовуючись.

[adamnet.livejournal.com]

головне не у цьому. головним є те, що національність, місце народодження etc. і громадянство - ніяк не пов'язані речі. навіть слово "громадянство" уже втрачає свій попередній зміст і наповнення
і, до слова, таки да, хотілось би почути і Галичину теж

[100eva.livejournal.com]

ой, згадалось, як в дитинстві в школі теж казали, що все це не має значення. не знаю, чи ми дозріли вже до того, щоб це не мало значення саме у викладеному вами сенсі.

знаєте, я дуже боюсь людей, незнайомих. і з боку маю вигляд дуже дивної особи: чи то заляканої, чи то замнутої безпричинно, чи то такої, що важко зрозуміти, чи просто місцями неадекватної стосовно того, якою мене сподіваються побачити. і причини цього криються, не відкрию америки, в глибокому дитинстві. але варто мені почати звикати до певних людей, то й сама стаю інакшою. до чого ж це я?... забула вже, мабуть..)

[adamnet.livejournal.com]

нічого немає постійного у світі) навіть стереотипи іноді змінююцця

[100eva.livejournal.com]

дайбог і навзаєм)

[adamnet.livejournal.com]

я навіть не можу сказати - це є добре чи ні

[100eva.livejournal.com]

а ніхто цього не може. бо всі узагальнюють від власного "я". так і штовхаються ті "я", поки більшість не назбирається і тимчасово не переможе.

[adamnet.livejournal.com]

шось я побоююся всіляких "більшостей"

[100eva.livejournal.com]

та вони завжди тимчасові. але процес постійний. отакий природній круговорот)

[adamnet.livejournal.com]

кругооборот більшостей?

[100eva.livejournal.com]

кругооборот природи.

[olga komenda (from livejournal.com)]

От що не люблю, то узагальнень, які ні на що не спираються. Покажіть мені інтелектуальних лідерів Галичини, які говорять про відокремлення. Навпаки, місяць тому я була у Львові по своїх справах і спілкувалася з професорами музичної академії. Я була вражена. Вони не показово, а по справжньому винуватять себе в тому, що сталося з Донбасом. Бо ми з ними не спілкувалися так, як мали би, не вчили їх, не запрошували до себе, не залучали і т. д. Я не бачила жодного іншого ставлення -- крім як готовності старатися, трудитися, віддавати останнє і терпіти стільки, скільки буде треба. Я була глибоко вражена, бо, як на мене, така постановка питання -- то вже занадто. І тут -- на тобі -- раптом бачу -- наскільки "компетентна" в цьому питанні авторка цієї статті. В мене аж закралася підозра, що стаття замовна. Хоч і не без таланту написана, і в ній є слушні моменти. І те, що біженці вежуть себе по-свинськи бачила на власні очі. Коли по центральному львівському проспекту Сводоби в неділю серед відпочиваючих іде ватага кримських (наскільки я зрозуміла)біженців, в затоптаних кросівках, засмальцованих спортивних штанях і т. п., і з явним викликом, демонстративно"разгаварівают па рускі", так що чути на 50 м навколо, і ніхто їх пальцем не зачепив. Але це було мені спотерігати страшно неприємно, тому є вже "кримнаш", а це виглядало, як те, що скоро буде і "Львівнаш". Коли на початку 90-х я вчилася в консерваторії у Львові, зі мною на курсі вчилися дівчата з Запоріжжя, Дніпропетровська, Кривого Рога, і говорили по-російськи, я і з ними говорила по російськи, але ж це були адекватні і культурні російськомовні українці. А це що присунуло? Так що не треба про Львів. Львів терпить. (:

[adamnet.livejournal.com]

необгрунтовані узагальнення дійсно не приведуть ні до чого доброго, але позиція, наприклад, Андруховича чи Грицака була відомою задовго до нинішніх подій. проте, що цінним я вважаю у наведеному вище: усвідомлення себе Україною здійснюєцця не легко і не просто (як це могли ми думати з серпня 1991-го), а йде найбільш болісним, шоковим шляхом, оскільки інших уже просто не залишилося. цей процес триває - процес примусу себе бути країною, бути народом. "процес проростання країни зсередини нас самих" і саме тому "етнічна й мовна приналежність не означають нічого. Тому Майдан відстояли не галичани, кияни чи студенти, — його перемога стала можливою завдяки тому, що вся країна виявилася обплутаною мережею спільного інтересу, спільної справи, в якій кожен брав участь, як і чим міг. Ця мережа і стала Україною — бо іншої не було. Не-Україна — це просто ті, хто (поки що?) поза цією мережею"
і саме це є зерном