![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Піґмаліон та Ґалатея
15 June 2010 12:40Ось одна історія, яка сталася з царем Кіпру сином Бела і Анхіної, юним Пігмаліоном, що був майстром ліплення.
Одного разу Пігмаліонові вдалося вирізати з дорогоцінної слонової кістки статую молодої дівчини дивовижної краси. Чим частіше милувався Пігмаліон своїм творінням, тим більше знаходив у ньому достоїнств. Йому почало здаватися, що жодна зі смертних жінок не перевершує його статую красою і шляхетністю. Ревнуючи до кожного, хто міг би її побачити, Пігмаліон нікого не пускав до майстерні. На самоті – вдень у променях Геліоса, вночі при світлі смолоскипів – милувався та захоплювався юний цар статуєю, шепотів їй ніжні слова, обдаровував квітами і коштовностями, як часто це роблять закохані. Він назвав її Галатеєю, одягнув її в кармазин і посадив поруч з собою на трон.
Під час свята Афродіти, що відзначався усіма острів'янами, Пігмаліон в заміському святилище богині приніс їй жертви з благанням: «О, коли б у мене була дружина, схожа на моє творіння!»
Багато щирих молитов почула богиня у свій день, але біла вона милостивою лише до одного Пігмаліона, бо знала, що немає на усьому Кіпрі людини, яка кохала б так палко і щиро, як Пігмаліон. І тричі спалахнув у вівтарі жертовний вогонь на знак того, що Афродіта почула Пігмаліона і дослухалась його благань.
Як на крилах помчав цар до палацу. І ось він у майстерні, поряд зі своєю рукотворною коханою.
– Ну що ж ти ще спиш? – звернувся він до неї з ласкавим докором.
– Відкрий очі, і ти побачиш, що вже зійшла сонячна колісниця Геліоса, і він повідомить тобі добру звістку.
Промені лягли на обличчя зі слонової кістки, і Пігмаліону здалося, що воно трохи порожевіло. Схопивши свою подругу за руку, він відчув, що тверда кістка поступається потиску його пальців, побачив, що шкіра на обличчі стає білішою і на щоках проступає рум'янець. Груди розширилася, наповнившись повітрям…І Пігмаліон почув спокійне і рівне дихання сплячої красуні. Ось піднялися повіки і очі блиснули тієї сліпучої блакиттю, якою блищить море, омиваючи острів Афродіти.
Звістка про те, що силою любові оживлена кістка і народився не слон, якому вона належала, а прекрасна діва, за короткий час облетіла весь острів. Величезні натовпи стікалися на площу перед палацом, щасливий же Пігмаліон вже не боявся заздрісних поглядів і пересудів. Він вивів новонароджену, а люди, побачивши її красу, впали на коліна і гучно піднесли хвалу володарці Афродіті, що дарує любов усьому сущому, яка здатна оживляти камінь і кістку в ім'я кохання і для кохання.
Тут же на очах у всіх Пігмаліон проголосив дівчину царицею Кіпру і покрив її волосся царською короною. У пурпурному одязі з сяючим від щастя обличчям вона була прекрасна, як сама Афродіта…
Одного разу Пігмаліонові вдалося вирізати з дорогоцінної слонової кістки статую молодої дівчини дивовижної краси. Чим частіше милувався Пігмаліон своїм творінням, тим більше знаходив у ньому достоїнств. Йому почало здаватися, що жодна зі смертних жінок не перевершує його статую красою і шляхетністю. Ревнуючи до кожного, хто міг би її побачити, Пігмаліон нікого не пускав до майстерні. На самоті – вдень у променях Геліоса, вночі при світлі смолоскипів – милувався та захоплювався юний цар статуєю, шепотів їй ніжні слова, обдаровував квітами і коштовностями, як часто це роблять закохані. Він назвав її Галатеєю, одягнув її в кармазин і посадив поруч з собою на трон.
Під час свята Афродіти, що відзначався усіма острів'янами, Пігмаліон в заміському святилище богині приніс їй жертви з благанням: «О, коли б у мене була дружина, схожа на моє творіння!»
Багато щирих молитов почула богиня у свій день, але біла вона милостивою лише до одного Пігмаліона, бо знала, що немає на усьому Кіпрі людини, яка кохала б так палко і щиро, як Пігмаліон. І тричі спалахнув у вівтарі жертовний вогонь на знак того, що Афродіта почула Пігмаліона і дослухалась його благань.
Як на крилах помчав цар до палацу. І ось він у майстерні, поряд зі своєю рукотворною коханою.
– Ну що ж ти ще спиш? – звернувся він до неї з ласкавим докором.
– Відкрий очі, і ти побачиш, що вже зійшла сонячна колісниця Геліоса, і він повідомить тобі добру звістку.
Промені лягли на обличчя зі слонової кістки, і Пігмаліону здалося, що воно трохи порожевіло. Схопивши свою подругу за руку, він відчув, що тверда кістка поступається потиску його пальців, побачив, що шкіра на обличчі стає білішою і на щоках проступає рум'янець. Груди розширилася, наповнившись повітрям…І Пігмаліон почув спокійне і рівне дихання сплячої красуні. Ось піднялися повіки і очі блиснули тієї сліпучої блакиттю, якою блищить море, омиваючи острів Афродіти.
Звістка про те, що силою любові оживлена кістка і народився не слон, якому вона належала, а прекрасна діва, за короткий час облетіла весь острів. Величезні натовпи стікалися на площу перед палацом, щасливий же Пігмаліон вже не боявся заздрісних поглядів і пересудів. Він вивів новонароджену, а люди, побачивши її красу, впали на коліна і гучно піднесли хвалу володарці Афродіті, що дарує любов усьому сущому, яка здатна оживляти камінь і кістку в ім'я кохання і для кохання.
Тут же на очах у всіх Пігмаліон проголосив дівчину царицею Кіпру і покрив її волосся царською короною. У пурпурному одязі з сяючим від щастя обличчям вона була прекрасна, як сама Афродіта…
