Прогулянка Егером

Егер (угор. Eger) — місто на північному сході Угорщини, приблизно 135 км від Будапешта. Це адміністративний центр однієї з областей Угорщини. Місто Егер відоме, перш за все, своїми виноградниками, які роблять його одним із центрів угорського червоного вина - "Бича кров", а також Долиною красунь, де у вапняковій горі прорубано близько сотні льохів, які щедро пригощають і торгують дарами цих численних егерських виноградників.

Славицця Егер також своїми термальними джерелами, романтичними вузькими вуличками з будівлями в стилі угорського бароко, третьою за розміром в Угорщині базилікою.

Проте особливу славу Егеру править, звісно, старовинна цитадель ХІІІ сторіччя, героїчний захист якої у 1552 році став всесвітньо відомим. Гарнізон фортеці, який разом із жінками та дітьми налічував всього 2000 осіб, успішно протистояв турецькій навалі і вистояв перед штурмом 150-тисячної турецької армії, що дало змогу Егеру залишатись вільним містом ще 44 роки, аж до 1596 року.

Події того героїчного захисту змальовані у одному з найвідоміших угорських історичних романів «Зірки Егера», який написаний письменником Ґезою Гардоне, і користуєцця значною повагою угорців.

Дізнайтесь більше інформації і подивіцця більше фото>>> з Егера

Cesária Évora. Historia de un amor (In Memorian)

Стрічка fb принесла надзвичайно сумну для мене новину: не стало Цезарії Евори – великої бабусі-співачки з далеких Островів Зеленого Мису.

Вона курила сигари, ходила босоніж та пила віскі. Під музику, що нагадує суміш у шансонних мелодій та босанови, Цезарія босоніж виходила на найбільші концертні майданчики світу та розповідала своєю мовою і своєю піснею про свій народ і виливала при цьому слухачам усю свою душу.

Чим саме торкаюця душі виконувані нею островні морни – протяжні балади на португальському діалекті (такому собі кабовердійско-креольському) чи портуґальські фаду – питання скоріш не до критиків, а до психологів. Мадам Евора абсолютно не прагнула подобатися глядачеві – вона просто робила те, що любила і вміла, проте, почувши одного разу її спів, залишаєшся з нею назавжди.

Феномен Цезарії Евори унікальний і нез'ясовний. Вона співала етнічну музику: мелодії, наспіви і страждання крихітної країни Кабо-Верде, де всю чисельність населення можна порівняти з найменшим райцентром Кіровоградської області. До 1975 року ця маленька країна була португальською колонією – Островами Зеленого Мису. А Цезарія – чи не єдина відома усій земній кулі людина з цього самого Мису. За чутками, вона утримувала коштом своїх гонорарів зі своїх концертів чи не усю свою численну рідню. З офіційних же джерел відомо, що співачка дбала про добру і кращу половину своїх співгромадян, повністю фінансуючи соціальні програми для дітей Кабо-Верде.

Слів її пісень у Європі не розумів майже ніхто, але, слухаючи їх, хотілося танцювати заплющивши очі. Чи згадувати Едіт Піаф з Біллі Голідей та Бессі Сміт. Або навіть плакати через невимовний жаль до самого себе...

Тепер сумуємо за самою Босоногою дівою...

Цей текст з'явився після концерту, який Цезарія дала у Палаці "Україна" 21 березня минулого року. Сумно було його редагувати на минулий час - "була".

Підбірки про Цезарію Евору та її пісні тут,
тут і тут.

За тиждень до Різдва

сьогодні вештався Будапештом. дивіцця, шо ще бачив>>> тільки спочатку увімкніть Monti Csárdás нижче)))