![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
adamnetМи роз’єднані. Відсутність суспільної солідарності (а це найстрашніша із загроз) призводить до, так би мовити, «розколу цінностей», коли у кожного своя правда-воля, і найчастіше — убога. Все це породжує світоглядні розриви, взаємну недовіру, а це вже стало нашою ідеологією.
Проте соціум — це щоденний плебісцит. Ми щодня маємо погоджуватися, свідомо й вільно, на спільне соціальне життя. Відсутність солідарності вкупі з аморальністю влади призводить до підміни норм та цінностей суспільства. І тут постає запитання: а може, нам треба частіше міняти владу?
Аномія у суспільстві сягнула масштабів самого суспільства. Причому аномія в нас особлива — це не просто відсутність будь-яких норм (бо без норм соціум існувати не може, вони є навіть у корупції), а заміщення позитивних норм негативними, які проте працюють. Якщо «вилучити» з суспільства корупцію як явище, воно умить зруйнуєцця — адже це вже система, що пронизала соціальне життя згори донизу. Заміщення норм — ще гірше, ніж їх відсутність (адже соціуму, який шукає опори, можна їх запропонувати). Нормативна «матриця», що виникла на перетині вертикальних та горизонтальних зв’язків, уже здобула виправдання, зокрема і в деяких ЗМІ, які стали рупором нової влади. А преса ж — чи не єдина в нинішні часи структура громадянського суспільства!
Не рідше, а то й частіше, ніж на трибунах, ми бачимо нову владу на різноманітних світських заходах — і це дико, коли у країні, яка перебуває по вуха у кризі і де третина населення живе за межею бідності, пропагується безмежне багатство. Порушення таких моральних норм призводить до ерозії суспільства.
«Еліта така, як суспільство», — ця думка постійно закладається в інформаційний простір, вкидається, цементується і зводиться у статус абсолютної істини. І екс-президент Ющенко, стогнучи, що йому як батькові-месії дісталася не та нація, вніс свій внесок у насадження цього помилкового постулату.
Не еліта така, як суспільство, а суспільство таке, як його еліта. Насаджуючи у суспільстві негативні норми, еліта формує певну ідеологію. Ця еліта давно відібрала у населення віру у багато дещо, вона ніколи не подасть людям приклад, як потрібно поводитися, як будувати стосунки й виконувати закони. До того ж у нас багато неправових законів, і навіть їх виконання означає порушення інших. Навряд чи ми зможемо примусити цю владу змінитися. Але лідери громадської думки, політики, хай навіть другого ряду, повинні об’єднатися, щоб змогло об’єднатися суспільство.
То може таки справді потрібно частіше міняти владу?!
Нині наше суспільство слабше за владу. Із власного досвіду знаю, що ми — не найкраща країна, проте ми – це НАША країна. Якщо влада стане людянішою, я звинувачуватиму в бездіяльності себе, суспільство, оточення, оскільки вони тією ж мірою заслуговують на зміни, що й влада. Звинувачувати зараз суспільство — це звинуватити усіх і нікого, тому що зараз суспільство не має механізмів впливу на владу, отже — і виходу немає. Відстоявши перемогу на виборах Ющенка і переживши колосальне в ньому розчарування, люди отримали страшний урок, і сьогодні вимагати чогось від них не можна.
Наразі ми живемо «осередками» — сім’я, друзі, рідше — колеги. Якась традиційна сільська клановість, коли з роботою й у вирішенні життєвих проблем людині допомагають близькі та знайомі (і це тривіальний, ще радянський «блат»). Проте в завтрашньому дні мало хто впевнений.
На міжособистісному рівні зовсім не відчувається цінність іншого громадянина — ми максимально віддалилися від класичного постулату «я існую тільки тому, що існуєш ти». А якщо основні цінності соціуму не працюють, якщо вони набули характеру «позірності», об’єднувати нас не може ніщо — хіба загальне прагнення підвищити свій добробут.
Держава не стала своєю для людей, тому її цінності не можуть бути вищими за цінності близького кола кожної людини. Основні цінності для громадян перебувають усе-таки поза політикою, хоча її вплив на суспільство великий, оскільки вона пронизує всі сфери життя, а в інформаційній сфері взагалі переважає. Що ж до соціальної солідарності, то рівень прагнення до неї в людей досить високий (це залишилося від радянського минулого). Тільки вони не повірять ініціативам і гаслам, які насаджуються згори, оскільки їх породжує «королівство кривих дзеркал», яке спотворює все, що в них відбивається. І найактуальнішими для суспільного життя люди вважають економічні проблеми. Так буде, доки вони не задовольнять свої елементарні матеріальні потреби.
Зараз, як ніколи, нам потрібна нова потужна ідеологія солідаризму – стратегія мобілізації соціуму у період серйозних криз і загроз.
Фрейд і Кафка мали б народитися у цій країні, жити, творити й ніколи не вмирати. Їхніми творами можна описати всі різноманітні соціопатії, що відбуваються в нашому громадському житті...
Проте соціум — це щоденний плебісцит. Ми щодня маємо погоджуватися, свідомо й вільно, на спільне соціальне життя. Відсутність солідарності вкупі з аморальністю влади призводить до підміни норм та цінностей суспільства. І тут постає запитання: а може, нам треба частіше міняти владу?
Аномія у суспільстві сягнула масштабів самого суспільства. Причому аномія в нас особлива — це не просто відсутність будь-яких норм (бо без норм соціум існувати не може, вони є навіть у корупції), а заміщення позитивних норм негативними, які проте працюють. Якщо «вилучити» з суспільства корупцію як явище, воно умить зруйнуєцця — адже це вже система, що пронизала соціальне життя згори донизу. Заміщення норм — ще гірше, ніж їх відсутність (адже соціуму, який шукає опори, можна їх запропонувати). Нормативна «матриця», що виникла на перетині вертикальних та горизонтальних зв’язків, уже здобула виправдання, зокрема і в деяких ЗМІ, які стали рупором нової влади. А преса ж — чи не єдина в нинішні часи структура громадянського суспільства!
Не рідше, а то й частіше, ніж на трибунах, ми бачимо нову владу на різноманітних світських заходах — і це дико, коли у країні, яка перебуває по вуха у кризі і де третина населення живе за межею бідності, пропагується безмежне багатство. Порушення таких моральних норм призводить до ерозії суспільства.
«Еліта така, як суспільство», — ця думка постійно закладається в інформаційний простір, вкидається, цементується і зводиться у статус абсолютної істини. І екс-президент Ющенко, стогнучи, що йому як батькові-месії дісталася не та нація, вніс свій внесок у насадження цього помилкового постулату.
Не еліта така, як суспільство, а суспільство таке, як його еліта. Насаджуючи у суспільстві негативні норми, еліта формує певну ідеологію. Ця еліта давно відібрала у населення віру у багато дещо, вона ніколи не подасть людям приклад, як потрібно поводитися, як будувати стосунки й виконувати закони. До того ж у нас багато неправових законів, і навіть їх виконання означає порушення інших. Навряд чи ми зможемо примусити цю владу змінитися. Але лідери громадської думки, політики, хай навіть другого ряду, повинні об’єднатися, щоб змогло об’єднатися суспільство.
То може таки справді потрібно частіше міняти владу?!
Нині наше суспільство слабше за владу. Із власного досвіду знаю, що ми — не найкраща країна, проте ми – це НАША країна. Якщо влада стане людянішою, я звинувачуватиму в бездіяльності себе, суспільство, оточення, оскільки вони тією ж мірою заслуговують на зміни, що й влада. Звинувачувати зараз суспільство — це звинуватити усіх і нікого, тому що зараз суспільство не має механізмів впливу на владу, отже — і виходу немає. Відстоявши перемогу на виборах Ющенка і переживши колосальне в ньому розчарування, люди отримали страшний урок, і сьогодні вимагати чогось від них не можна.
Наразі ми живемо «осередками» — сім’я, друзі, рідше — колеги. Якась традиційна сільська клановість, коли з роботою й у вирішенні життєвих проблем людині допомагають близькі та знайомі (і це тривіальний, ще радянський «блат»). Проте в завтрашньому дні мало хто впевнений.
На міжособистісному рівні зовсім не відчувається цінність іншого громадянина — ми максимально віддалилися від класичного постулату «я існую тільки тому, що існуєш ти». А якщо основні цінності соціуму не працюють, якщо вони набули характеру «позірності», об’єднувати нас не може ніщо — хіба загальне прагнення підвищити свій добробут.
Держава не стала своєю для людей, тому її цінності не можуть бути вищими за цінності близького кола кожної людини. Основні цінності для громадян перебувають усе-таки поза політикою, хоча її вплив на суспільство великий, оскільки вона пронизує всі сфери життя, а в інформаційній сфері взагалі переважає. Що ж до соціальної солідарності, то рівень прагнення до неї в людей досить високий (це залишилося від радянського минулого). Тільки вони не повірять ініціативам і гаслам, які насаджуються згори, оскільки їх породжує «королівство кривих дзеркал», яке спотворює все, що в них відбивається. І найактуальнішими для суспільного життя люди вважають економічні проблеми. Так буде, доки вони не задовольнять свої елементарні матеріальні потреби.
Зараз, як ніколи, нам потрібна нова потужна ідеологія солідаризму – стратегія мобілізації соціуму у період серйозних криз і загроз.
Фрейд і Кафка мали б народитися у цій країні, жити, творити й ніколи не вмирати. Їхніми творами можна описати всі різноманітні соціопатії, що відбуваються в нашому громадському житті...
