Un homme et une femme, 20 ans deja

[adamnet]

Вкотре вже пересвідчився: чим ближче до пенсії – тим стаю більш сентиментальним…

Є у світовому кінематографі один фільм, який особисто для мене є найкрасивішим фільмом про кохання. Це фільм «Чоловік і жінка». Магія картини величезна. Варто згадати хоча б такі епізоди, як на довільському пляжі, чи коли Трентіньян в авто на величезній швидкості мчить до Парижу до коханої жінки або коли Анук Еме сидить біля телефону і придумує слова для телеграми... всього лише одну фразу: «Браво! Я кохаю тебе».  

А яка у фільмі музика?! Це зворушлива любовна історія, на очі навертаються сльози, а на душі стає світліше і з'являється надія, що все-таки кохання існує... І ця історія буде хвилювати серця навіть 100 років потому.

«Інтер» подарував два прекрасних кіновечори з Un homme et une femme.
Я досі не можу збагнути як Клоду Лелюшу вдалося знати такий проникливий фільм про людські стосунки. Але він зробив це хоча йому не було й тридцяти (!). Ще не був готовий сценарій, а він уже знав, що головні ролі виконуватимуть Жан-Луї Трентіньян і Анук Еме. Може у цьому секрет?

Дивився сіквел Лелюша Un homme et une femme, 20 ans deja.

Продовження відомої стрічки Клода Лелуша приречене на неминуче порівняння цієї стрічки з прославленим фільмом 1966 року. Минуло 20 років після першої зустрічі Жана-Луї і Ганни – чарівного дня на пляжі у Довілі. Герої досягли успіху в житті: Ганна Ґотьє – відомий продюсер, у Жана-Луї Дрока – власний бізнес. У обох дорослі красиві діти. Ганна переживає деяку творчу і особисту кризу і вирішує поставити фільм про просту історію кохання: їх власного. Щоб освіжити спогади, вона зустрічається з колишнім коханим, і давно забуте почуття повертається.

Навряд чи коли-небудь сіквел ставав достойним фільмом, а сіквел шедевру – тим більше. «Чоловік і жінка, 20 років потому» – нелегке випробування для тих, кому дорогий, кожному по-своєму, оригінальний фільм.

Ми з сумом маємо визнати, що нікому не дано двічі увійти в одну й ту ж воду або повернутися у часи молодості. Проте як приємно дивитися на божественну Анук Еме, яка майже не змінилася і не постаріла за 20 років, залишившись такою ж вишукано і неповторно красиву, як і колись, та на кадри з фільму 1966 року, зайвий раз переконуючись у його унікальності, неповторності і незрівнянності. Авантюрою було не рішення Ганни Ґотьє у сіквелі зняти фільм за мотивами ЇХ історії, а рішення Лелюша воскресити легенду. Такі фільми, як «Чоловік і жінка» вічні, і післямова їм не потрібна. Все було сказано в оригіналі, решта – зайве...

Хоча все це ˜– невимовно красиво!)))

* * *