Довбодзьоби. Елегія

[adamnet]

Я тобою хворію. Мені не позбутись хвороби.
Я виходжу надвір. Ти далека, немов горизонт.
Я дивлюся у небо. У небі летять довбодзьоби.
Нині осінь. А значить, у них міграційний сезон.

Серед вати хмарин довбодзьоби співають надривно
про загублене щастя, якого не видно ніде.
І здається мені, наче я полетів би за ними,
і здається мені, наче я довбодзьоб між людей.

Та у мене нема навіть дзьоба. Мовчу вже про крила.
Тож гукну їм услід: гулі-гулі, курли вашу мать!..
Рівномірно розмазавши сльози і соплі по рилу,
я цигарку палю. В далечінь довбодзьоби летять...

© Михайло Карповий, 2008