Про укус змії

Якось Заратустра заснув під смоквою, а через те що була спека, він поклав руку на обличчя своє. Але підповзла змія і вкусила його у шию, аж Заратустра скрикнув від болю. Коли він прийняв руку з обличчя й подививсь на змію, вона впізнала Заратустрині очі, присоромлено відвернулась і хотіла втекти.

— Постривай,— сказав Заратустра,— я тобі ще не подякував! Ти вчасно мене розбудила, бо далека ще в мене дорога.

— Коротка вже в тебе дорога,— сумно змія озвалася.

— Моя отрута вбиває. Заратустра всміхнувся.

— Коли ж це дракон умирав від зміїної отрути? — спитав він. — Та забери свою отруту назад! Ти не така багата, щоб дарувати її мені.

Тоді змія знову припала до його шиї і зализала рану.

Коли Заратустра якось розповів про це учням своїм, вони запитали:

— У чому, о Заратустро, мораль твоєї історії?
Заратустра так відповів на це:
— Руйнівником моралі називають мене добрі і праведні; моя історія суперечить моралі. Та якщо ви маєте ворога, не платіть йому за зло добром, бо це його присоромить. Натомість покажіть, що він учинив вам якесь добро. І ліпше гнівайтесь, а не соромте!
А коли вас проклинають, мені не подобається, що ви хочете благословляти у відповідь. Краще трохи прокляніть і собі!
А коли вам заподіють велику несправедливість, заподійте негайно п'ять невеликих у відповідь! Гидко дивитися, коли когось одного пригнічує несправедливість.
Ви це вже знаєте? Несправедливість, розділена з іншими,— половина справедливості.
І той хай на себе несправедливість бере, хто здатний нести її!
Вчинити маленьку помсту — людяніше, ніж обійтися без помсти.
І коли кара для порушника — ні честь, ні справедливість, то й ваші покарання мені не до душі.
Шляхетніше визнати себе несправедливим, аніж наполягати на праві, особливо як право за тобою.
Тільки для цього слід бути досить заможним.
Я не люблю холодної вашої справедливості; у погляді ваших суддів для мене завжди проглядає кат і його холодне лезо. Скажіть, де справедливість, ця із видющими очима?
То знайдіть же мені любов, що зносить не тільки всю кару, а й усю провину!
То знайдіть же мені справедливість, що виправдує кожного, крім того, хто судить!
Хочете почути ще одне? У того, хто прагне бути до кінця справедливим, навіть кривда стає любов'ю до людини.
Та як можу я бути до кінця справедливий! Як можу я віддавати кожному його! З мене доволі й цього: кожному я даю моє.

І останнє, брати мої: остерігайтесь чинити несправедливість самітникам!
Хіба може самітник забути?! Хіба може він відплатити?! Самітник нагадує глибоке джерело. Легко кинути камінь у нього, та коли камінь упаде на саме дно, скажіть: кому захочеться його діставати звідти?
Остерігайтесь образити самітника! Та коли вже ви це вчинили, то й убийте його!


Так казав Заратустра.


(с) Фрідріх Вільґельм Ніцше

Про укус змії

Якось Заратустра заснув під смоквою, а через те що була спека, він поклав руку на обличчя своє. Але підповзла змія і вкусила його у шию, аж Заратустра скрикнув від болю. Коли він прийняв руку з обличчя й подививсь на змію, вона впізнала Заратустрині очі, присоромлено відвернулась і хотіла втекти.

— Постривай,— сказав Заратустра,— я тобі ще не подякував! Ти вчасно мене розбудила, бо далека ще в мене дорога.

— Коротка вже в тебе дорога,— сумно змія озвалася.

— Моя отрута вбиває. Заратустра всміхнувся.

— Коли ж це дракон умирав від зміїної отрути? — спитав він. — Та забери свою отруту назад! Ти не така багата, щоб дарувати її мені.

Тоді змія знову припала до його шиї і зализала рану.

Коли Заратустра якось розповів про це учням своїм, вони запитали:

— У чому, о Заратустро, мораль твоєї історії?
Заратустра так відповів на це:
— Руйнівником моралі називають мене добрі і праведні; моя історія суперечить моралі. Та якщо ви маєте ворога, не платіть йому за зло добром, бо це його присоромить. Натомість покажіть, що він учинив вам якесь добро. І ліпше гнівайтесь, а не соромте!
А коли вас проклинають, мені не подобається, що ви хочете благословляти у відповідь. Краще трохи прокляніть і собі!
А коли вам заподіють велику несправедливість, заподійте негайно п'ять невеликих у відповідь! Гидко дивитися, коли когось одного пригнічує несправедливість.
Ви це вже знаєте? Несправедливість, розділена з іншими,— половина справедливості.
І той хай на себе несправедливість бере, хто здатний нести її!
Вчинити маленьку помсту — людяніше, ніж обійтися без помсти.
І коли кара для порушника — ні честь, ні справедливість, то й ваші покарання мені не до душі.
Шляхетніше визнати себе несправедливим, аніж наполягати на праві, особливо як право за тобою.
Тільки для цього слід бути досить заможним.
Я не люблю холодної вашої справедливості; у погляді ваших суддів для мене завжди проглядає кат і його холодне лезо. Скажіть, де справедливість, ця із видющими очима?
То знайдіть же мені любов, що зносить не тільки всю кару, а й усю провину!
То знайдіть же мені справедливість, що виправдує кожного, крім того, хто судить!
Хочете почути ще одне? У того, хто прагне бути до кінця справедливим, навіть кривда стає любов'ю до людини.
Та як можу я бути до кінця справедливий! Як можу я віддавати кожному його! З мене доволі й цього: кожному я даю моє.

І останнє, брати мої: остерігайтесь чинити несправедливість самітникам!
Хіба може самітник забути?! Хіба може він відплатити?! Самітник нагадує глибоке джерело. Легко кинути камінь у нього, та коли камінь упаде на саме дно, скажіть: кому захочеться його діставати звідти?
Остерігайтесь образити самітника! Та коли вже ви це вчинили, то й убийте його!


Так казав Заратустра.


(с) Фрідріх Вільґельм Ніцше

Про укус змії

Якось Заратустра заснув під смоквою, а через те що була спека, він поклав руку на обличчя своє. Але підповзла змія і вкусила його у шию, аж Заратустра скрикнув від болю. Коли він прийняв руку з обличчя й подививсь на змію, вона впізнала Заратустрині очі, присоромлено відвернулась і хотіла втекти.

— Постривай,— сказав Заратустра,— я тобі ще не подякував! Ти вчасно мене розбудила, бо далека ще в мене дорога.

— Коротка вже в тебе дорога,— сумно змія озвалася.

— Моя отрута вбиває. Заратустра всміхнувся.

— Коли ж це дракон умирав від зміїної отрути? — спитав він. — Та забери свою отруту назад! Ти не така багата, щоб дарувати її мені.

Тоді змія знову припала до його шиї і зализала рану.

Коли Заратустра якось розповів про це учням своїм, вони запитали:

— У чому, о Заратустро, мораль твоєї історії?
Заратустра так відповів на це:
— Руйнівником моралі називають мене добрі і праведні; моя історія суперечить моралі. Та якщо ви маєте ворога, не платіть йому за зло добром, бо це його присоромить. Натомість покажіть, що він учинив вам якесь добро. І ліпше гнівайтесь, а не соромте!
А коли вас проклинають, мені не подобається, що ви хочете благословляти у відповідь. Краще трохи прокляніть і собі!
А коли вам заподіють велику несправедливість, заподійте негайно п'ять невеликих у відповідь! Гидко дивитися, коли когось одного пригнічує несправедливість.
Ви це вже знаєте? Несправедливість, розділена з іншими,— половина справедливості.
І той хай на себе несправедливість бере, хто здатний нести її!
Вчинити маленьку помсту — людяніше, ніж обійтися без помсти.
І коли кара для порушника — ні честь, ні справедливість, то й ваші покарання мені не до душі.
Шляхетніше визнати себе несправедливим, аніж наполягати на праві, особливо як право за тобою.
Тільки для цього слід бути досить заможним.
Я не люблю холодної вашої справедливості; у погляді ваших суддів для мене завжди проглядає кат і його холодне лезо. Скажіть, де справедливість, ця із видющими очима?
То знайдіть же мені любов, що зносить не тільки всю кару, а й усю провину!
То знайдіть же мені справедливість, що виправдує кожного, крім того, хто судить!
Хочете почути ще одне? У того, хто прагне бути до кінця справедливим, навіть кривда стає любов'ю до людини.
Та як можу я бути до кінця справедливий! Як можу я віддавати кожному його! З мене доволі й цього: кожному я даю моє.

І останнє, брати мої: остерігайтесь чинити несправедливість самітникам!
Хіба може самітник забути?! Хіба може він відплатити?! Самітник нагадує глибоке джерело. Легко кинути камінь у нього, та коли камінь упаде на саме дно, скажіть: кому захочеться його діставати звідти?
Остерігайтесь образити самітника! Та коли вже ви це вчинили, то й убийте його!


Так казав Заратустра.


(с) Фрідріх Вільґельм Ніцше

Про укус змії

Якось Заратустра заснув під смоквою, а через те що була спека, він поклав руку на обличчя своє. Але підповзла змія і вкусила його у шию, аж Заратустра скрикнув від болю. Коли він прийняв руку з обличчя й подививсь на змію, вона впізнала Заратустрині очі, присоромлено відвернулась і хотіла втекти.

— Постривай,— сказав Заратустра,— я тобі ще не подякував! Ти вчасно мене розбудила, бо далека ще в мене дорога.

— Коротка вже в тебе дорога,— сумно змія озвалася.

— Моя отрута вбиває. Заратустра всміхнувся.

— Коли ж це дракон умирав від зміїної отрути? — спитав він. — Та забери свою отруту назад! Ти не така багата, щоб дарувати її мені.

Тоді змія знову припала до його шиї і зализала рану.

Коли Заратустра якось розповів про це учням своїм, вони запитали:

— У чому, о Заратустро, мораль твоєї історії?
Заратустра так відповів на це:
— Руйнівником моралі називають мене добрі і праведні; моя історія суперечить моралі. Та якщо ви маєте ворога, не платіть йому за зло добром, бо це його присоромить. Натомість покажіть, що він учинив вам якесь добро. І ліпше гнівайтесь, а не соромте!
А коли вас проклинають, мені не подобається, що ви хочете благословляти у відповідь. Краще трохи прокляніть і собі!
А коли вам заподіють велику несправедливість, заподійте негайно п'ять невеликих у відповідь! Гидко дивитися, коли когось одного пригнічує несправедливість.
Ви це вже знаєте? Несправедливість, розділена з іншими,— половина справедливості.
І той хай на себе несправедливість бере, хто здатний нести її!
Вчинити маленьку помсту — людяніше, ніж обійтися без помсти.
І коли кара для порушника — ні честь, ні справедливість, то й ваші покарання мені не до душі.
Шляхетніше визнати себе несправедливим, аніж наполягати на праві, особливо як право за тобою.
Тільки для цього слід бути досить заможним.
Я не люблю холодної вашої справедливості; у погляді ваших суддів для мене завжди проглядає кат і його холодне лезо. Скажіть, де справедливість, ця із видющими очима?
То знайдіть же мені любов, що зносить не тільки всю кару, а й усю провину!
То знайдіть же мені справедливість, що виправдує кожного, крім того, хто судить!
Хочете почути ще одне? У того, хто прагне бути до кінця справедливим, навіть кривда стає любов'ю до людини.
Та як можу я бути до кінця справедливий! Як можу я віддавати кожному його! З мене доволі й цього: кожному я даю моє.

І останнє, брати мої: остерігайтесь чинити несправедливість самітникам!
Хіба може самітник забути?! Хіба може він відплатити?! Самітник нагадує глибоке джерело. Легко кинути камінь у нього, та коли камінь упаде на саме дно, скажіть: кому захочеться його діставати звідти?
Остерігайтесь образити самітника! Та коли вже ви це вчинили, то й убийте його!


Так казав Заратустра.


(с) Фрідріх Вільґельм Ніцше

Сьогодні – Luciano Pavarotti

Penso che una vita per la musica sia una vita spesa bene ed è a questo che mi sono dedicato.
Luciano Pavarotti

Лучано Паваротті – легенда. Він вчинив справжню оперну революцію. Навіть його самі непримиренні критики не будуть сперечатися стосовно того, що його ім'я назавжди залишиться синонімом краси людського голосу.

Лучано Паваротті народився 12 жовтня 1935 року в Модені. Коли Лучано було біля дев'яти років, він почав співати зі своїм батьком у невеликому місцевому церковному хорі і навіть брав уроки музики, втім, не надаючи цьому захопленню великого значення. Його цікавив футбол, він хотів стати професійним воротарем. Мати ж хотіла, щоб її син був учителем. Згодом він викладав у початковій школі два роки, але в решті решт любов до музики узяв гору.

Паваротті почав серйозно навчатись музиці у 1954 році, тоді йому було 19 років. Його вчителем став Арріго Пола – професійний тенор в Модені, який знаючи про бідність його сім'ї, давав уроки без оплати. Лише тоді Паваротті дізнався, що у нього абсолютний слух.

Його кар'єра починалася з незначних виступів в оперних театрах Європи. А коли Джоан Сазерленд запросила його для спільних виступів у світовому турне, ситуація повністю змінилася.

До 1977 року Паваротті став відомим по всьому світу, уславлений своєю силою і легкістю верхнього регістру. Його верхнє «до» стало унікальною ознакою протягом всієї його кар'єри.

Багато виступаючи на широкій естраді, Паваротті повернув твори, які раніше були обмежені оперним театром, до набагато ширшої аудиторії. Але незважаючи на появу в світі поп-музики, Паваротті постійно підтримував свій статус найвищого майстра у світі опери.

На сольних концертах знаменитого тенора збиралися сотні тисяч слухачів. Краса голосу співака змушувала глядачів викликати його на «біс» знову і знову. На одному з концертів завісу довелося піднімати 165(!) разів. Цей випадок був занесений до Книги рекордів Гіннесса. Півмільйона глядачів слухали його концерт у Центральному парку Нью-Йорка – таку аудиторію не збирав жоден з популярних виконавців.

Перебуваючи на його концерті я плакав і не соромився своїх сліз. Це було істинне чудо і повне неперевершене блаженство…

Лучано Паваротті попрощався з глядачами у 2004 році. Він востаннє вийшов на сцену «Metropolitan Opera» в ролі Маріо Каварадоссі в опері Пуччіні «Тоска». Перед виставою він офіційно оголосив про те, що покидає оперну сцену. Зал проводжав Лучано одинадцятихвилинної овацією.

А найвеличнішому тенору 20 сторіччя було відведено усього три роки життя…

Сьогодні – Luciano Pavarotti

Penso che una vita per la musica sia una vita spesa bene ed è a questo che mi sono dedicato.
Luciano Pavarotti

Лучано Паваротті – легенда. Він вчинив справжню оперну революцію. Навіть його самі непримиренні критики не будуть сперечатися стосовно того, що його ім'я назавжди залишиться синонімом краси людського голосу.

Лучано Паваротті народився 12 жовтня 1935 року в Модені. Коли Лучано було біля дев'яти років, він почав співати зі своїм батьком у невеликому місцевому церковному хорі і навіть брав уроки музики, втім, не надаючи цьому захопленню великого значення. Його цікавив футбол, він хотів стати професійним воротарем. Мати ж хотіла, щоб її син був учителем. Згодом він викладав у початковій школі два роки, але в решті решт любов до музики узяв гору.

Паваротті почав серйозно навчатись музиці у 1954 році, тоді йому було 19 років. Його вчителем став Арріго Пола – професійний тенор в Модені, який знаючи про бідність його сім'ї, давав уроки без оплати. Лише тоді Паваротті дізнався, що у нього абсолютний слух.

Його кар'єра починалася з незначних виступів в оперних театрах Європи. А коли Джоан Сазерленд запросила його для спільних виступів у світовому турне, ситуація повністю змінилася.

До 1977 року Паваротті став відомим по всьому світу, уславлений своєю силою і легкістю верхнього регістру. Його верхнє «до» стало унікальною ознакою протягом всієї його кар'єри.

Багато виступаючи на широкій естраді, Паваротті повернув твори, які раніше були обмежені оперним театром, до набагато ширшої аудиторії. Але незважаючи на появу в світі поп-музики, Паваротті постійно підтримував свій статус найвищого майстра у світі опери.

На сольних концертах знаменитого тенора збиралися сотні тисяч слухачів. Краса голосу співака змушувала глядачів викликати його на «біс» знову і знову. На одному з концертів завісу довелося піднімати 165(!) разів. Цей випадок був занесений до Книги рекордів Гіннесса. Півмільйона глядачів слухали його концерт у Центральному парку Нью-Йорка – таку аудиторію не збирав жоден з популярних виконавців.

Перебуваючи на його концерті я плакав і не соромився своїх сліз. Це було істинне чудо і повне неперевершене блаженство…

Лучано Паваротті попрощався з глядачами у 2004 році. Він востаннє вийшов на сцену «Metropolitan Opera» в ролі Маріо Каварадоссі в опері Пуччіні «Тоска». Перед виставою він офіційно оголосив про те, що покидає оперну сцену. Зал проводжав Лучано одинадцятихвилинної овацією.

А найвеличнішому тенору 20 сторіччя було відведено усього три роки життя…

Сьогодні – Luciano Pavarotti

Penso che una vita per la musica sia una vita spesa bene ed è a questo che mi sono dedicato.
Luciano Pavarotti

Лучано Паваротті – легенда. Він вчинив справжню оперну революцію. Навіть його самі непримиренні критики не будуть сперечатися стосовно того, що його ім'я назавжди залишиться синонімом краси людського голосу.

Лучано Паваротті народився 12 жовтня 1935 року в Модені. Коли Лучано було біля дев'яти років, він почав співати зі своїм батьком у невеликому місцевому церковному хорі і навіть брав уроки музики, втім, не надаючи цьому захопленню великого значення. Його цікавив футбол, він хотів стати професійним воротарем. Мати ж хотіла, щоб її син був учителем. Згодом він викладав у початковій школі два роки, але в решті решт любов до музики узяв гору.

Паваротті почав серйозно навчатись музиці у 1954 році, тоді йому було 19 років. Його вчителем став Арріго Пола – професійний тенор в Модені, який знаючи про бідність його сім'ї, давав уроки без оплати. Лише тоді Паваротті дізнався, що у нього абсолютний слух.

Його кар'єра починалася з незначних виступів в оперних театрах Європи. А коли Джоан Сазерленд запросила його для спільних виступів у світовому турне, ситуація повністю змінилася.

До 1977 року Паваротті став відомим по всьому світу, уславлений своєю силою і легкістю верхнього регістру. Його верхнє «до» стало унікальною ознакою протягом всієї його кар'єри.

Багато виступаючи на широкій естраді, Паваротті повернув твори, які раніше були обмежені оперним театром, до набагато ширшої аудиторії. Але незважаючи на появу в світі поп-музики, Паваротті постійно підтримував свій статус найвищого майстра у світі опери.

На сольних концертах знаменитого тенора збиралися сотні тисяч слухачів. Краса голосу співака змушувала глядачів викликати його на «біс» знову і знову. На одному з концертів завісу довелося піднімати 165(!) разів. Цей випадок був занесений до Книги рекордів Гіннесса. Півмільйона глядачів слухали його концерт у Центральному парку Нью-Йорка – таку аудиторію не збирав жоден з популярних виконавців.

Перебуваючи на його концерті я плакав і не соромився своїх сліз. Це було істинне чудо і повне неперевершене блаженство…

Лучано Паваротті попрощався з глядачами у 2004 році. Він востаннє вийшов на сцену «Metropolitan Opera» в ролі Маріо Каварадоссі в опері Пуччіні «Тоска». Перед виставою він офіційно оголосив про те, що покидає оперну сцену. Зал проводжав Лучано одинадцятихвилинної овацією.

А найвеличнішому тенору 20 сторіччя було відведено усього три роки життя…

Сьогодні – Luciano Pavarotti

Penso che una vita per la musica sia una vita spesa bene ed è a questo che mi sono dedicato.
Luciano Pavarotti

Лучано Паваротті – легенда. Він вчинив справжню оперну революцію. Навіть його самі непримиренні критики не будуть сперечатися стосовно того, що його ім'я назавжди залишиться синонімом краси людського голосу.

Лучано Паваротті народився 12 жовтня 1935 року в Модені. Коли Лучано було біля дев'яти років, він почав співати зі своїм батьком у невеликому місцевому церковному хорі і навіть брав уроки музики, втім, не надаючи цьому захопленню великого значення. Його цікавив футбол, він хотів стати професійним воротарем. Мати ж хотіла, щоб її син був учителем. Згодом він викладав у початковій школі два роки, але в решті решт любов до музики узяв гору.

Паваротті почав серйозно навчатись музиці у 1954 році, тоді йому було 19 років. Його вчителем став Арріго Пола – професійний тенор в Модені, який знаючи про бідність його сім'ї, давав уроки без оплати. Лише тоді Паваротті дізнався, що у нього абсолютний слух.

Його кар'єра починалася з незначних виступів в оперних театрах Європи. А коли Джоан Сазерленд запросила його для спільних виступів у світовому турне, ситуація повністю змінилася.

До 1977 року Паваротті став відомим по всьому світу, уславлений своєю силою і легкістю верхнього регістру. Його верхнє «до» стало унікальною ознакою протягом всієї його кар'єри.

Багато виступаючи на широкій естраді, Паваротті повернув твори, які раніше були обмежені оперним театром, до набагато ширшої аудиторії. Але незважаючи на появу в світі поп-музики, Паваротті постійно підтримував свій статус найвищого майстра у світі опери.

На сольних концертах знаменитого тенора збиралися сотні тисяч слухачів. Краса голосу співака змушувала глядачів викликати його на «біс» знову і знову. На одному з концертів завісу довелося піднімати 165(!) разів. Цей випадок був занесений до Книги рекордів Гіннесса. Півмільйона глядачів слухали його концерт у Центральному парку Нью-Йорка – таку аудиторію не збирав жоден з популярних виконавців.

Перебуваючи на його концерті я плакав і не соромився своїх сліз. Це було істинне чудо і повне неперевершене блаженство…

Лучано Паваротті попрощався з глядачами у 2004 році. Він востаннє вийшов на сцену «Metropolitan Opera» в ролі Маріо Каварадоссі в опері Пуччіні «Тоска». Перед виставою він офіційно оголосив про те, що покидає оперну сцену. Зал проводжав Лучано одинадцятихвилинної овацією.

А найвеличнішому тенору 20 сторіччя було відведено усього три роки життя…

П'ять способів навчити чоловіка здійснювати подвиги

У якості відгуків на попередню тему про благі наміри, надійшло кілька закидів типу «Що ж робити, як вчиняти?» і «якщо ти такий розумний, то чому ж такий бідний?» Тому сьогодні розвитик попереднього посту)))

Так от до вашої уваги

( Приблизний список із п'яти способів )

Ось ще один цікавий рейтинг від  Малени

( Рейтинг антижіночих вчинків )

П'ять способів навчити чоловіка здійснювати подвиги

У якості відгуків на попередню тему про благі наміри, надійшло кілька закидів типу «Що ж робити, як вчиняти?» і «якщо ти такий розумний, то чому ж такий бідний?» Тому сьогодні розвитик попереднього посту)))

Так от до вашої уваги

( Приблизний список із п'яти способів )

Ось ще один цікавий рейтинг від  Малени

( Рейтинг антижіночих вчинків )

П'ять способів навчити чоловіка здійснювати подвиги

У якості відгуків на попередню тему про благі наміри, надійшло кілька закидів типу «Що ж робити, як вчиняти?» і «якщо ти такий розумний, то чому ж такий бідний?» Тому сьогодні розвитик попереднього посту)))

Так от до вашої уваги

( Приблизний список із п'яти способів )

Ось ще один цікавий рейтинг від  Малени

( Рейтинг антижіночих вчинків )

П'ять способів навчити чоловіка здійснювати подвиги

У якості відгуків на попередню тему про благі наміри, надійшло кілька закидів типу «Що ж робити, як вчиняти?» і «якщо ти такий розумний, то чому ж такий бідний?» Тому сьогодні розвитик попереднього посту)))

Так от до вашої уваги

( Приблизний список із п'яти способів )

Ось ще один цікавий рейтинг від  Малени

( Рейтинг антижіночих вчинків )