adamnet | 1 February 2011

1 February 2011

Навіть у найвеселіших та найжиттєрадісніших людей бувають у житті такі моменти, коли хочеться просто посидіти на самоті і посумувати. У ці хвилини зовсім не хочеться посміхатися, а хочеться просто віддатися світлому смуткові, як повній протилежності свого звичного настрою. І причина цього може бути навіть не у тому, що щось трапилось чи навпаки – не відбулось, а щось зовсім інше, неясне, тривожне. Це такий «смуток-для-контрасту», для емоцій, смуток, щоб зайвий раз відчути себе живим.

Коли людина самотня і їй сумно, свої емоції, переживання і хвилювання така людина намагаєцця перенести, наприклад, на аркуш паперу чи у ЖЖ пост. Хтось напише вірш, пісню, а хтось просто напише. Виллє душу, розповість як воно йому є, порушить свою самотність пером. Або пензлем чи гітарою, клавіром або клавіатурою... А коли людині добре, їй виливати душу значно складніше. Якось менше на це часу чи що... Ніколи. Адже для цього потрібно думати про те, як би красивіше своє щастя розписати...

У такі моменти, коли вас накриває такий безпричинний смуток, я намагаюся посилити його «ефект» відповідною музикою. І знаєте, якщо раптом вам також знайоме це відчуття, я готовий поділитися з вами чим музичним смутком.

( Запрошую до музичного салону… )

* * *

У новому шкільному підручнику з української літератури для учнів 11-х класів роман Василя Барки «Жовтий князь», що оповідає про Голодомор в Україні, рекомендований лише для додаткового самостійного читання, пишуть «Коментарі».

Між тим, в підручнику з'явився розділ «Українська російськомовна поезія», в рамках якого школярі познайомляться з творчістю Миколи Ушакова, Бориса Чичибабіна, Леоніда Вишеславського і Леоніда Кисельова.

Крім того, школярі і далі будуть продовжувати вивчати творчість Івана Драча, Ліни Костенко, Дмитра Павличка, незважаючи на те, що ще в червні міністр освіти Дмитро Табачник заявляв про намір урізати курс української літератури.

Тоді чиновник заявив, що в курсі української літератури будуть представлені більше письменники-класики, на яких ґрунтувалася висока духовна література початку XIX - XX століття.

Між тим, за наявною інформацією, деякі фахівці пропонували включити у шкільну програму твори, в яких головна дія розгорталося в минулому столітті в Україну. Зокрема, мова йшла про роман Миколи Островського «Як гартувалася сталь» і романі «Біла гвардія» Михайла Булгакова. Проте ці ініціативи не знайшли підтримки.

Необхідність створення нового підручника продиктована переходом українського середньої освіти з 12-річною на 11-річну систему.

«Жовтого князя» Барки сам прочитав лише позаминулого року завдяки своїй дочці. Дуже сильна штука, від якої агентів «Русского мира» має корчити як чортів від ладану. Може саме тому «жовтий князь» української освіти (та й культури) Табачник Д., який має вдосталь толерантності, такту і цивілізованості, щоб порівнювати монумент жертвам Голодомору з фалосом, вважає за краще прибрати цей твір, викинути його геть...

А в тому, що додали Вишеславського, Чичибабіна та Кисельова, нічого поганого не бачу. Хороші поети. Кисельов, до речі, починав як російськомовний, але потім свідомо став переходити на українську.