Будьмо! Адамів живий журнал

«Трьох мушкетерів» я прочитав десь у четвертому чи п’ятому класі. Моя мама працювала у бібліотеці, тому проблем з такою літературою не існувало. Я був у захваті. Але деякі деталі дещо муляли, заважали повному і цілісному щасливому сприйняттю прочитаного. Потім я дивився фільми Les Trois Mousquetaires: Les Ferrets de Reine та Le Vengance de Milady з участю бісексуала Жана Маре. Все виглядало тут дещо по-іншому, але ті самі зачіпки все ж залишились. Ну а коли у 1978 році з’явилась екранізація Юнґвальд-Хількевича з Боярським (каналья!), Алфьоровою, Смєховим, Старигіним і Смирницьким, а також з шикарною музикою Максима Дунаєвського – тоді взагалі все постало в іншому світлі.

Але лише переглянувши знову книгу уже у дорослому віці я зрозумів що за мозолі муляли мені весь час. А ще я зрозумів, що я не люблю цей роман з тих пір, як прочитав його вперше.

( Судіть самі )