Будьмо! Адамів живий журнал

* * *

... чому розгорнута така істерія щодо 1025-річчя(!) хрещення Руси(!)
на моє переконання, вона виглядає дещо... м-м-м, дивною, чи як би це назвати толерантніше.
погодьтесь, доволі дивним здаєцця твердження, що це було іменно свято(1) та ще й для усієї Руси(2).
не менш дивною виглядає точна дата(3).
до того ж, надто дисонує вся ця пафосна суєта зі ст. 35 чинної Коституції(4).
а коли взяти до уваги, що вся історія у нас писалась політиками - то і поготів дуже негарно виходить

НМД, звісно

( більше ПГМ )

Originally posted by vlyt at Кунсткамера в рясі

* * *

Для порівняння пропоную одну невеличку статтю про одного з православних церковних ієрархів. Не наших.
За лінком ви можете прочитати одну невелику статтю, яка свого часу мене дуже вразила. Це невеличка і дуже стисла історія патріарха сербської церкви Павла.



Патріарх Павло і владика Хамло. Як на мене – дисонанс космічний. У поведінці цих двох ієрархів, так і у ступені довіри до них серед пастви.Та, власне, чого гріха таїти, так само як і у політиці і у житті...

Originally posted by vlyt at Кунсткамера в рясі

* * *

Для порівняння пропоную одну невеличку статтю про одного з православних церковних ієрархів. Не наших.
За лінком ви можете прочитати одну невелику статтю, яка свого часу мене дуже вразила. Це невеличка і дуже стисла історія патріарха сербської церкви Павла.



Патріарх Павло і владика Хамло. Як на мене – дисонанс космічний. У поведінці цих двох ієрархів, так і у ступені довіри до них серед пастви.Та, власне, чого гріха таїти, так само як і у політиці і у житті...

У 1054 році римський папа Лев IX послав у Константинополь своїх послів-легатів на чолі з кардиналом Гумбертом для вирішення конфлікту, початок якому було покладено закриттям в 1053 році латинських церков у Константинополі. Однак знайти шлях до примирення не вдалося і 16 липня 1054 року у соборі Святої Софії папські легати оголосили про позбавлення влади Константинопольського патріарха Михайла Кіруларія і його відлучення від Церкви.

У відповідь на це 20 липня патріарх піддав анафемі папу і його легатів.

Розкол мав безліч передумов і причин, що коренились в обрядових, догматичних і етичних відмінностях між західною і східною Церквами.

Різними були мови богослужіння: латина у західній церкві і грецька - у східній. Крім того, мали місце майнові спори, а також пряма боротьба папи римського і константинопольського патріарха за першість серед інших християнських первосвящеників. Покинувши Константинополь, папські легати відправилися в Рим окружним шляхом, щоб сповістити про відлучення Михайла Кіруларія інших східних патріархів.

Серед інших міст вони відвідали і Київ, де зустрілися з давньоруськими кліриками і були прийняті при княжому дворі. При цьому руська Церква зберегла відданість православ'ю.

Церковний розкол не подоланий досі, хоча в 1965 році за рішенням римського папи та константинопольського патріарха взаємні прокльони були зняті.

Отжеж...

У 1054 році римський папа Лев IX послав у Константинополь своїх послів-легатів на чолі з кардиналом Гумбертом для вирішення конфлікту, початок якому було покладено закриттям в 1053 році латинських церков у Константинополі. Однак знайти шлях до примирення не вдалося і 16 липня 1054 року у соборі Святої Софії папські легати оголосили про позбавлення влади Константинопольського патріарха Михайла Кіруларія і його відлучення від Церкви.

У відповідь на це 20 липня патріарх піддав анафемі папу і його легатів.

Розкол мав безліч передумов і причин, що коренились в обрядових, догматичних і етичних відмінностях між західною і східною Церквами.

Різними були мови богослужіння: латина у західній церкві і грецька - у східній. Крім того, мали місце майнові спори, а також пряма боротьба папи римського і константинопольського патріарха за першість серед інших християнських первосвящеників. Покинувши Константинополь, папські легати відправилися в Рим окружним шляхом, щоб сповістити про відлучення Михайла Кіруларія інших східних патріархів.

Серед інших міст вони відвідали і Київ, де зустрілися з давньоруськими кліриками і були прийняті при княжому дворі. При цьому руська Церква зберегла відданість православ'ю.

Церковний розкол не подоланий досі, хоча в 1965 році за рішенням римського папи та константинопольського патріарха взаємні прокльони були зняті.

Отжеж...

Тільки за останню чверть століття у світі відбулося кілька грандіозних природних і техногенних катастроф. Аварія на Чорнобильській АЕС, землетрус у Спітаку (1989 р.), потужне цунамі в Південно-Східній Азії (2004 р.), руйнівний буревій «Катріна» в американському Нью-Орлеані у 2005 році і, нарешті, недавній землетрус біля берегів Японії та аварія на атомній станції «Фукусіма».

Практично неминучим наслідком катастроф були жахливі історії, що потрапляли в кадри телехроніки: про банди мародерів, які зачищають багаті «білі» квартали Нью-Орлеана восени 2005 року, і частини національної гвардії та армії США (понад 50 тисяч осіб), які стріляють на ураження. Або чутки, що згодом таки підтвердилися, про «тихе», але не менш зухвале мародерство в Чорнобильській зоні, коли, починаючи вже з травня 1986 року, в 30-кілометровій зоні розграбовували покинуті квартири і процвітав — незважаючи на міліцейські блок-пости і колючий дріт по периметру зони — бізнес на вивезених з Прип’яті та навколишніх сіл предметах розкоші та металі, який «світився»... На київських, і не тільки, ринках жваво торгували роздобутим у Чорнобильській зоні «товаром».

У вірменському Спітаку також жирували звичайні мародери, але ще більше — «економічні», які крали і збували гуманітарну допомогу.

Дещо іншою була ситуація під час цунамі в Південній та Південно-Східній Азії, під час якого загинуло близько 60 тисяч людей. Але і в країнах цього регіону (Індії, Шрі Ланці, Таїланді, Малайзії, М’янмі), на островах Індійського океану військовослужбовці патрулювали уражені стихією райони, оскільки випадки мародерства були далеко не поодинокі.

А от у Японії, яка бореться з наслідками цунамі і продовжує боротьбу з «мирним атомом» (з евакуацією сотень тисяч людей у відносно безпечні зони), на цей момент не зафіксовано жодного (!) випадку мародерства. Цей факт вражає і викликає законне бажання хоча б пунктиром позначити причини такої поведінкової моделі жителів Японського архіпелагу. Імператор Японії Акіхіто у зверненні до свого народу сказав: «Ті, хто постраждав від землетрусу, не повинні втрачати надії, адже про вас не забудуть. Кожен японець повинен думати про майбутнє відновлення країни». У чому ж глибинне коріння такої впевненості у своїх силах, стоїчного благородства? Чому, зрештою, японці більше думають про ближнього, ніж про свою долю, і продовжують боротися зі стихією з високо піднятою головою?

( У чому ж полягають причини та витоки феноменальної стійкості японського народу? )
Народ Японії образно порівнюють з очеретом під вітром. Коли налітає буревій, то він може зламати дуби, не кажучи вже про верби. Але він у змозі лише хвилею вистелити траву й очерет, і після буревію вони знову піднімаюцця.

* * *

Тільки за останню чверть століття у світі відбулося кілька грандіозних природних і техногенних катастроф. Аварія на Чорнобильській АЕС, землетрус у Спітаку (1989 р.), потужне цунамі в Південно-Східній Азії (2004 р.), руйнівний буревій «Катріна» в американському Нью-Орлеані у 2005 році і, нарешті, недавній землетрус біля берегів Японії та аварія на атомній станції «Фукусіма».

Практично неминучим наслідком катастроф були жахливі історії, що потрапляли в кадри телехроніки: про банди мародерів, які зачищають багаті «білі» квартали Нью-Орлеана восени 2005 року, і частини національної гвардії та армії США (понад 50 тисяч осіб), які стріляють на ураження. Або чутки, що згодом таки підтвердилися, про «тихе», але не менш зухвале мародерство в Чорнобильській зоні, коли, починаючи вже з травня 1986 року, в 30-кілометровій зоні розграбовували покинуті квартири і процвітав — незважаючи на міліцейські блок-пости і колючий дріт по периметру зони — бізнес на вивезених з Прип’яті та навколишніх сіл предметах розкоші та металі, який «світився»... На київських, і не тільки, ринках жваво торгували роздобутим у Чорнобильській зоні «товаром».

У вірменському Спітаку також жирували звичайні мародери, але ще більше — «економічні», які крали і збували гуманітарну допомогу.

Дещо іншою була ситуація під час цунамі в Південній та Південно-Східній Азії, під час якого загинуло близько 60 тисяч людей. Але і в країнах цього регіону (Індії, Шрі Ланці, Таїланді, Малайзії, М’янмі), на островах Індійського океану військовослужбовці патрулювали уражені стихією райони, оскільки випадки мародерства були далеко не поодинокі.

А от у Японії, яка бореться з наслідками цунамі і продовжує боротьбу з «мирним атомом» (з евакуацією сотень тисяч людей у відносно безпечні зони), на цей момент не зафіксовано жодного (!) випадку мародерства. Цей факт вражає і викликає законне бажання хоча б пунктиром позначити причини такої поведінкової моделі жителів Японського архіпелагу. Імператор Японії Акіхіто у зверненні до свого народу сказав: «Ті, хто постраждав від землетрусу, не повинні втрачати надії, адже про вас не забудуть. Кожен японець повинен думати про майбутнє відновлення країни». У чому ж глибинне коріння такої впевненості у своїх силах, стоїчного благородства? Чому, зрештою, японці більше думають про ближнього, ніж про свою долю, і продовжують боротися зі стихією з високо піднятою головою?

( У чому ж полягають причини та витоки феноменальної стійкості японського народу? )
Народ Японії образно порівнюють з очеретом під вітром. Коли налітає буревій, то він може зламати дуби, не кажучи вже про верби. Але він у змозі лише хвилею вистелити траву й очерет, і після буревію вони знову піднімаюцця.

* * *